Росія втрачає poker face. Чого чекати від розлюченого Путіна

Незважаючи на всі зусилля, Росії не вдається досягнути бажаного для неї розвитку подій ані на фронті війни з Україною, ані у дипломатичній сфері. Як би не хотілося російському диктатору, єдність Заходу не слабне, а рішучість, схоже, поступово зростає.

Про втому від війни від західних лідерів зараз практично не чути, напевно тому що «стара» Європа дедалі більше стала відчувати російську загрозу для самої себе та вирішальне значення України у її стримуванні. Демократичний світ підтримує українську державу, яка використала для просування своєї позиції та збільшення міжнародної допомоги важливі світові події цього місяця – вшанування 80-річчя висадки союзників у Нормандії, Третю щорічну конференцію з відбудови України в Німеччині, 50-й саміт Великої сімки в Італії, і зрештою, Глобальний саміт миру в Швейцарії[1].

Чому нервують в Кремлі?

Як пише політичний журналіст, колишній дипломат  у посольствах Польщі в Москві та Мінську Вітольд Юраш у статті «Мирний саміт у Швейцарії був неочевидним успіхом», той факт що в саміті миру взяли участь майже сто держав, які представляють близько двох третіх світового ВВП є сигналом, якого Росія не в стані проігнорувати, особливо її економіка. Крім того, захід показав Москві, як і країнам, які зберігають нейтральність, що вона є дипломатично усамітненою і вже це разом зі збільшенням тиску на неї можна вважати досягненням[2].

Представники вперше G7 погодили передачу Україні 50 млрд доларів кредиту саме за рахунок використання заморожених російських активів. А вже 25 червня розпочнуться переговори про вступ України (а також Молдови) в ЄС і цю переговорну рамку тепер не блокує навіть Угорщина.

Не дивно, що все це викликає надзвичайний шал у Кремлі. Після фактично проігнорованого путінського ультиматуму напередодні на саміту миру, директор служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін заявив, що у разі відмови України від останньої пропозиції Володимира Путіна «наступні умови, за яких може бути досягнуто миру та підписано якусь мирну угоду, будуть для України більш складними та жорсткішими»[3].

Але такі погрози та чергові наміри підняти рівень ескалації пояснюються також й тим, що і всередині самої Росії справи йдуть не настільки добре, як це намагається подати її пропаганда.

Взагалі від початку повномасштабної війни оцінки міжнародних експертів щодо її перспектив взагалі коливалися між такими собі точками екстремуму. Спершу «Україна впаде за кілька днів або лічені тижні», згодом аж до «час грає на користь України, а Росія вже практично програла», а нещодавно – «санкції не діють, час тепер грає на користь Росії, яка перейшла на воєнні рейки та планує довгу війну».

Однак ціла низка показників свідчить, що росіяни також мають відчутні проблеми з людським, економічним і навіть бойовим потенціалом.

Кремлівська статистика з подвійним дном

Так, експерт Warszaw Enterprise Institute Даріуш Матушак у статті «Росія на третьому році війни. Що нам здається?» припускає, що Росія є помітно слабшою, ніж здається і застерігає від оцінювання за її потенціалу за сумнівними статичними даними. Як приклад — півтора року тому Bloomberg опублікував прогноз мінекономіки РФ,  що її доходи від нафти і газу у 2022 році будуть на 1/5 вище, ніж у 2021. Але насправді вже у першому півріччі вони впали вдвічі, після чого Кремль просто перестав публікувати офіційні цифри. Пізніше він повернувся до них, але, судячи з усього, знайшов новий спосіб їх фальсифікації.

Як застерігає Матушак, справа в тому, що паралельно працюють дві економіки: одна для функціонування країни, інша — для продовження війни. Виробництво, наприклад, танка збільшує російський ВВП (у 2023 році його зріст склав близько 3%), але для цієї статистики неважливо, що він згорів в Україні разом з екіпажем. Більше того, чим більше людей гине, тим кращими можуть видаватися показники на ринку праці. Тобто рівень російського безробіття становить 3,1%, що начебто дуже добре, але насправді це означає, що робочої сили вже не вистачає. Через високий ризик опинитися на фронті припинилася навіть сезонна імміграція на роботу з Кавказу та країн Азії[4].

На дані ВВП також можна подивитися так: нібито у 2023 році він виріс на 3,6%, але при цьому доходи нафтогазових компаній скоротилися на 23%. З них від експорту газу – на цілих 65%, що мало призвести до скорочення надходжень до бюджету на 24% за рік. І продажі до Індії та Китаю далеко не компенсують втрати від санкцій США та ЄС. Тобто гігантська втрата доходу від енергоресурсів мала б бути компенсована збільшенням доходу на 25% з інших джерел. Але порівняно з 2021 роком виробництво автомобілів знизилося на 60%, пральних машин – на 55%, телевізорів – на 41%, автомобільних шин – на 30%, курячих яєць – в деяких регіонах Росії на цілих 80%. Отже, залишилися лише танки, які горять, снаряди, які розриваються в Україні, виготовлення примітивних протезів та інші подібні «здобутки».

Росіянам бракує танків та артсистем

До речі, про танки. За оцінками експерта з оборонних питань відомого порталу Defence24 Максиміліана Дури, зараз Росія втрачає щонайменше втричі більше військової техніки, ніж може виробити. З березня по травень 2024 року цей показник сягав близько 390 танків на місяць, тобто на 70% більше порівняно з першими двома роками війни, коли росіяни втрачали «всього лише» 270 таких бойових машин кожні 30 днів. І якщо раніше потенціал російської армії скорочувався на 150 танків на місяць, тобто на 4 батальйони, то з березня це скорочення прискорилося до 260[5].

Вже нікого не дивує, що на фронті з'являються застарілі танки Т-54 і Т-55, а також все більш старі моделі транспортерів МТ-ЛБ і БТР-50, прийнятих на озброєння у 50-60-х роках 20 століття.

І навіть якби слова заступника голови ради безпеки Росії Дмитра Медведєва, який ще у березні 2023 року похвалився, що до кінця року оборонно-промисловий комплекс Росії може виготовити до 1500 бойових танків були правдою, це означало б передачу армії до 125 танків на місяць. Але навіть за таких підрахунків Кремля цієї кількості наразі не вистачає навіть на 9 днів боїв.

Аналітики незалежних дослідницьких інститутів, таких як французький Institut Action Resilience взагалі зазначають, що Медведєв бреше, адже річне виробництво танків у Росії не перевищує 390 одиниць, а з лютого 2022 року по грудень 2023 року до ЗС РФ було поставлено не більше 780 машин.

За такими оцінками і при такому темпі втрат та обмеженому виробництві, танки у росіян можуть закінчитися вже в 2025 році. До того ж травень 2024 року став рекордним і для втрат ними артилерійських систем — 1160[6].

Мобілізаційний резерв не є безмежним

Ще один польський аналітик Марек Будзіш з центру "Strategy and Future" наводить спостереження російського опозиціонера Іллі Яшина, позбавленого волі в 2022 році за засудження вторгнення в Україну та розвінчування фейків російської пропаганди про звірства в Бучі[7].

За словами Яшина, в перші місяці після його засудження в колонії було дуже мало ув'язнених за ст. 337 КК РФ — за «самовільне залишення військової частини». Але зараз колонії та слідчі ізолятори переповнені тими, хто віддає перевагу в'язниці, а не поверненню на фронт після відпустки, поранення або просто втікає з фронту. На його думку, ця стаття поступово стає в Росії «народною» і якщо війна триватиме, до кінця року, тюрми та колонії будуть забиті відмовниками.

Будзіш також наводить альтернативні оцінки, за якими минулорічний наплив добровольців скоротився до 20 разів і навіть підняття одноразової премії контрактникам з 300 тис. до 500 тис. рублів не вирішує проблеми. Отже, Росія має складнощі з виконанням плану набору не менше 300 тисяч нових добровольців, що вже змушує її знову звертатися до резерву запасників та, не виключено, нового етапу часткової мобілізації. Тим часом у травні 2024 року ЗСУ вдалося знешкодити 38 940 російських військових[8].

Грошові активи тануть

З фінансуванням війни також не все так райдужно, як переконують російські офіційні особи.

2 травня «Газпром» через втрату клієнтів у Європі оголосив про рекордні збитки вперше за понад 20 років[9].

За 2023 рік вони склали $6,9 млрд. За підрахунками Reuters, у 2023 році поставки природного газу «Газпромом» до Європи впали на 55,6% — з 66,6 млрд куб. метрів у 2022 році до 28,3 млрд, тобто  рівня другої половини 70-х років минулого століття. Про важливість цієї російської газовидобувної і газорозподільчої монополії для бюджету свідчить те, що у 2023 році «Газпром» сплатив російському бюджету 28 млрд доларів, що склало 9% від загальних доходів бюджету РФ. І ці втрати не перекриває Китай, поставки до якого зросли з 16 до 22,5 млрд кубів, а отже газовий бізнес може ніколи не відновитися від війни в Україні.

На тлі включення до санкційного листа США російського Національного клірингового центру, Національного розрахункового депозитарію та Московської біржі акції останньої 13 червня відкрилися зниженням до 15%, що змусило її припинити торги доларом та євро[10].

До того ж через санкції США Міжнародний депозитарій Euroclear призупинив обслуговування активів за участю Національного розрахункового депозитарію, що означає також припинення розблокування активів російських інвесторів[11].

Чого чекати і що потрібно робити

Все це в комплексі і пояснює істерики Кремля з вимогами повного виведення українських військ з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, вступу до НАТО та скасування західних санкції проти Росії. Схоже, що Москві дуже потрібно якнайшвидше домогтися припинення, або принаймні на призупинення війни на її умовах. І для цього росіяни намагатимуться залякати Захід, щоб заблокувати чи хоча б суттєво зменшити допомогу Україні.  У тому числі піднімаючи ставки та вдаючись до ядерного шантажу, чим і були навчання з нестратегічною ядерною зброєю у відповідь на «погрози західних офіційних осіб» та дозвіл застосування зброї частини партнерів на території Росії.

У відповідь НАТО вже веде переговори про розміщення більшої кількості ядерної зброї, між членами Альянсу проводяться консультації щодо виведення ракет зі сховища та переведення їх у бойову готовність. Як заявив у інтерв'ю The Telegraph генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг, блок має продемонструвати свій ядерний арсенал, щоб надіслати прямий сигнал своїм противникам[12].

ЗСУ тримають оборону та нищать ворога. А заданням для політиків, дипломатів та лідерів думок є розширювати коаліцію союзників України та постійно доводити партнерам, що ця підтримка є не благодійною допомогою, а їхньою прямою інвестицією у власну безпеку.

Адже хоча б за оцінками вже згаданого польського експерта Максиміліана Дури, за нинішніх умов і навіть після закінчення війни, відновлення російського танкового потенціалу у бойових частинах та наповнення спорожнілих складів може зайняти чимало часу. Таким чином, завдяки опору України, цю загрозу Росії по відношенню до іншого світу вже нейтра