Сильний історико-цивілізаційний екскурс польського режисера та публіциста Єжи Любаха (опублікований у "Gazeta Polska Codziennie" 25 березня 2022 року). Про імлу, у якій Москва сфальшувала власну історію та привласнила собі спадщину Київської Русі. Про дивовижну для всього світу солідарність, яку Польща сьогодні продемонструвала відносно України, а також нові перспективи справжнього братерства 90 мільйонів «нас» – українців, поляків, литовців, латишів та естонців, вільних європейських народів нашого спільного Міжмор'я.
«КРЕМЛІВСЬКИЙ МРІЙНИК»
Так називав у 1920 році Герберт Д.Веллс тодішнього мешканця колишньої царської резиденції, маленького лисавого чоловіка, що дихав ненавистю до світу, до якого він хотів донести вогник революції через труп «панської Польщі». Якби відомий англійський письменник міг скористатися своєю «Машиною часу», він, напевно, був би здивований, побачивши сьогодні втілення тієї ж ненависті в теперішньому — теж лисавому й такого ж зросту орендарі Кремля.
Символом гібридності маніакально відтвореної Путіним Російської імперії є хоч би й сам Кремль з царським орлом і радянською зіркою на вежах, і його околиці з Червоною площею. Навіть сама назва останньої – Червона площа є прикладом типової для всієї історії і Росії гігантської маніпуляції, вона має стільки спільного з червоним, як і наш Красностав під Любліном. У старослов'янських мовах «красний» — це гарний, а «червоний» лише часом, але хитрі більшовики після переможного листопадового перевороту, названого Великим...Жовтнем, завдяки таким наївним людям, як Веллс, обіграли цю двозначність на свою користь, і англосакси знають цю площу як Червону площу.
Бо, всупереч намірам Веллса, його книга про кровожерливих мрійників під назвою «Росія в імлі» більше, ніж про стан цієї країни під більшовицькою владою, розповідала про уявлення про неї у середовищі наївних мешканців Заходу – це їхні думки від початку «Раю решіток» (в оригінал автор наводить віртуозну гру слів "Raj Krat" — Kraj Rad" польського поета Загаєвського) були занурені у навмисно створену російську імлу, від Москви Івана Грозного до путінського Смоленська. Часом із тієї імли виринало з-під маски добродушного дядька, чи то лисого, чи то з густими вусами, справжнє, ні, не обличчя – огидна пика одвічного московського самодержавства, тобто тотального деспотизму щодо власних підданих і незрозуміле для багатьох непереборне бажання московитів поділитися тим своїм "добром" спочатку з найближчими сусідами, а потім і з рештою світу.
Практично все в історії "Росії" сфальсифіковано, починаючи від приписування собі спадщини Київської Русі, фактично вкраденої, через саму назву, вигадану для Петра І услужливими німецькими спецами, запрошеними для того, щоб "навести порядок" з незручною правдою про цю жахливу країну. Бо як інакше пояснити, що знаменита битва на Куликовому Полі 1380 року, де Дмитро Донський нібито переміг вождя Золотої Орди Мамая і скинув 200-річне "татаро-монгольське ярмо", не залишила жодних слідів, незважаючи на напружені археологічні пошуки? Ще гірше, на тогочасній іконі у обох протиборчих арміях можна побачити... руських воїнів в характерних шпичастих шоломах, а над військом Мамая майорить хоругва з написом "Цар наш Христянський"!
Очевидну правду, що ніякого "ярма" не було, а після завоювання Східної Русі просто повстала спільна ординсько-московська держава, Петро замазав за допомогою здібних німців, які сфальсифікували цілі сторінки старих хронік, які цар наказав, так само як і підозрілі ікони, вилучати з усіх монастирів, нібито для їх переписування (копіювання).
Ікони були знищені (ту, про яку я говорив, ченці завбачливо цареві не віддали), історію підроблено, Русь вирвано з Речі Посполитої, козацтво обдурено і підпорядковано Москві, а русинам – предків нинішніх українців, приписано статус недорозвинених "молодших братів", якихось малоросів. Хрещення цієї "молодшої" Русі в 988 році Москва (заснована завдяки київському князю Юрію Долгорукому лише в 1147 році) також приписувала собі, під час "перебудови" Горбачова гучно відзначаючи 1000-річчя, що я спостерігав наочно.
Коли в 1998 році я вперше приїхав до Києва з камерою, щоб зняти фільм про спільну боротьбу поляків і українців проти більшовицької навали у 1920 році, в столиці незалежної з 1991 року держави скрізь лунала лише російська мова. І це нікому це особливо не заважало. Завдяки зусиллям Путіна Україна вийде з, безперечно, переможної війни, вільною не лише від російських військ, а й від сфальсифікованої московитами історії та культури, позбавленою від нав'язаної залишків цивілізації Орди. Російськомовний інтернет-користувач влучно вписав це в такий мем: "У росіян є приказка: "Добре там, де нас немає". І цього не можна заперечувати – там, де їх немає, там добре!".
Жорстокий напад на Україну відкрив світові ще один неприємний факт – російського "православ'я", тобто сповідування "праведної віри", ортодоксії, фактично не існує. Щоправда, для тих, хто знає історію народів нашого регіону, це також не новина, адже Іван Грозний вже використовував Церкву для своїх цілей, а Петро І навіть позбавив її титульного глави – патріарха, замінивши його черговою державною установою — Священним Правлячим Синодом на чолі з оберпрокурором. Хоча, наляканий просуванням німців, Сталін відновив Патріархат у 1943 році, щоб використати патріотичні почуття вірних, але він був суворо підпорядкований політичній поліції, а наступні патріархи Московські і "всєя Русі", включно з нинішнім Кірілом, були або агентами або взагалі кадровими співробітниками КДБ. Безумовна підтримка Путіна під час нинішньої агресії з боку Російської православної церкви також є помстою Україні за здобуття автокефалії її відновленим, історично першим, Київським патріархатом, що на практиці означало звільнення від духовної влади Москви.
Таке ставлення було засуджено рештою православного світу у відкритому листі понад 300 богословів із кількох десятків країн, які на кількох сторінках документу зазначили, що Російська Церква перестала бути православною, тобто правовірною, і навіть більше не є християнською, бо потрапила в страшну єресь така званого "Русского мира", по суті цезарепапізму, тобто повного ототожнення Церкви і Держави. Насправді, це вже не Кіріл, агент КДБ "Михайлов", а сам Путін є главою цієї особливої "церкви", Патріархом Церкви Зла. Підсумував це інший російськомовний інтернет-користувач малюнком, де на аргумент Путіна про "спеціальну військову операцію" диявол відповідає – "а це зовсім не котел, а спеціально підготовлена для вас джакузі з киплячою смолою!"
Сьогоднішній "кремлівський мрійник" піддався власній ілюзії – маючи, завдяки сучасним ЗМІ, владу над своїми підданими більшу, ніж колись Ленін чи Сталін, він увірував, що держава, якою він володіє, є такою ж могутньою, як і їхня радянська імперія, в той час як у зіткненні з народженим у кривавому полі українським патріотизмом, фальшива спадкоємиця Святої Русі, виявилася паперовим, точніше потьомкінським тигром. Вже зараз, хоча війна триває, Путін опустився до рівня патологічного деспота Івана Грозного та його дикої Москви, а незабаром його "імперія" може навіть розвалитися на менші держави якихось "руських земель", які вже ніхто і ніколи не "збере" разом.
Протягом кількох сотень років Москві вдавалося успішно зіштовхувати між собою поляків та українців, щоб в результаті підкорити своїй владі і тих і інших. Дивовижна для всього світу солідарність, яку Польща сьогодні продемонструвала відносно свого сусіда, який зазнав нападу, породжує нові перспективи вже не лише співпраці чи навіть союзу, а й справжнього братерства. Як до братів і сестер звертався до поляків у своїй промові перед Сеймом Республіки Польща президент героїчної України Володимир Зеленський, кажучи й про 90 мільйонів "нас" – українців, поляків, литовців, латишів, естонців, рівноправних спадкоємців європейської цивілізації, розбудованої на цих землях першою Річчю Посполитою. Цю цивілізацію після перемоги над анти-цивілізацією Орди ми разом будемо спільно відбудовувати як потужну структуру нашого спільного Міжмор'я.
Тож допоможи нам Байрактар!
