Кінець державного проекту «Росія»

 

Кілька років тому неподалік Кремля спорудили пам'ятник Володимиру Великому (хрестителю Русі, одному з батьків династії Рюриковичів). Володимир хрестив люд у Києві, проте московський пам'ятник більший за київський. Але що з того? Саме в Києві є «Хрещатик» — вулиця, якою, за літописом, люд йшов на Володимирове хрещення. Розмір московського пам'ятника ілюструє щось інше, а саме масштаб розпачу російської влади. Показує важливість володіння Києвом для самого сенсу російської держави.

Поки тривала боротьба за «руські землі» з «Польщею» і «Литвою» (а так було століттями), Москва могла говорити про «оборону Русі». Тепер Київ (центр давньої Русі) абсолютно самостійно довів свою повну незалежність від Москви. Без Києва Росія є лише одним із утворень, що виникли після середньовічного розпаду Русі, і то лише периферійним та етнічно чужим утворенням. Суб'єктом з азійським минулим і ... майбутнім – зважаючи на дуже швидке зростання її залежності від Китаю.

Про це в Польщі багато писали і багато ще будуть писати (треба згадати, наприклад, Йоахіма Лелевеля, який присвятив цьому свої твори 200 років тому), тому я й вагався, чи варто писати про це. Проте, враховуючи прогалини в історичній пам'яті, дозволю собі нагадати деякі очевидні речі.

Слово «Росія» є грецьким. Назва «Русь» є місцевою і набагато давнішою. Не випадково росіяни пишуть «Россия» з двома «с» — так, власне, пишеться грецькою. Греко-візантійська традиція використовувала цю назву, але сфера її застосування була обмеженою. Популярність цього поняття прийшла лише у XVIII столітті з епохою Просвітництва, яке заново відкрило античність і грецьку культуру. До цього поняття одночасно було додано латинське «Імперія», і це остаточно облагородило державний, периферійний проект «Російської імперії» — проект, який географічно не мав нічого спільного з Римом (з Константинополем, «другим Римом», зв'язок теж був лише символічним).

Еллінізація поняття «Русь» була, однак, другим кроком у побудові російського державного міфу. Першим — і при цьому набагато давнішим — було прийняття самої назви «Русь». Справжня «Русь» мала столицю в Києві — «Київська Русь».

Натомість землі, що становили ядро сучасної Росії, були територіями, колонізованими руськими князями і етнічно чужими. Удільний поділ Русі в XI столітті і початок монгольських навал у XIII столітті остаточно розділили і послабили Русь.

Ядро земель давньої Київської Русі пішло одним шляхом, московська периферія — іншим. Еліти нинішньої України та Білорусі спільно створили Велике князівство Литовське – звідси «руська» («русинська") мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського. Частина земель західної Русі, тісно родинно пов'язаних із П'ястами, у XIV столітті прив'язалася до Польщі (тому ми мали "Руське воєводство", але також "руські вареники" чи "руський місяць"). Вибір західних русинів – це вибір, який спирався на Європу у боротьбі із загрозою з Азії. Власне тут ми знаходимося у витоків Першої Речі Посполитої.

Руські князі, які панували в Москві, обрали інший шлях. Віддалені від Заходу, вони будували свою владу на підкоренні монгольським загарбникам. Вони прийняли їхню політичну модель. Пануючи на колонізованих територіях, вони не обмежувалися характерними для русинських міст віче, а від самого початку створювали модель деспотичної держави. Також із самого початку це було також багатонаціональне утворення, до складу якого, окрім слов'ян, входили також татари та угро-фіни.

Зіткнення Москви з Литвою, а потім і з Річчю Посполитою, поставило на порядок денний гасло "об'єднання руських земель". Однак слід пам'ятати, що рід правителів давньої Русі Рюриковичів згас у Москві ще наприкінці XVI століття, а у Речі Посполитій вони протривали дещо довше як представники еліти. Тож замість "збирання Москвою руських земель" краще говорити про боротьбу двох протилежних моделей держави.

XVIII століття принесло дві принципові зміни: в управлінні "Російською імперією" важливу роль почали відігравати балтійські німці, додаючи до азійського деспотизму західноєвропейський абсолютизм, а під кінець століття впала Річ Посполита і переважна маса земель колишньої Київської Русі увійшла до складу Росії. Заволодіння Києвом Росією є символічним увінчанням цього процесу. Київ узаконює ідею "збирання руських земель" та одночасно узасаднює використання поняття "Росія".

Сьогодні десятки мільйонів людей відстоюють в Україні інше ніж деспотично-імперське, вільне бачення руського минулого і такі ж плани на майбутнє. Центром цього опору є Київ – "мати міст руських". Так – без Києва Росія не буде Росією, і це ще одна причина затятості правителів московського Кремля. Звідси їх відчайдушність у спробі виграти війну, яку зрештою вже не вдасться виграти.