Європейська салямі з присмаком російського газу

На тлі гострої ситуації на польсько-білоруському кордоні та загрози нового російського збройного вторгнення в Україну, польський аналітик Марек Буджіш звертає увагу на дослідження американського професора політології та міжнародних відносин Річарда Маасса. Останній доводить, що Росія реалізує «стратегію салямі», яка зрештою має призвести до зміни геостратегічного статусу нашої частини Європи. Вона передбачає розширення впливу шляхом політики доконаних фактів, яка полягає у зміні статус кво відносно невеликими, але результативними кроками, у такий спосіб, щоб уникнути більшого зіткнення. 

У зв'язку з цим пригадаймо події минулої весни, які розпочалися після остаточного формування адміністрації нового президента США Джо Байдена. У переформатуванні відносини з Росією та протидії її агресивній політиці у Європі одним з пріоритетів стало недопущення добудови газопроводу Nord Stream 2, який на той час перебував у стані 95% завершеності. Джо Байден заявив, що газопровід є поганою угодою для Німеччини, для України, для союзників і партнерів Америки у Центральній та Східній Європі, та наголосив, що санкції  це лише один із багатьох важливих інструментів, щоб посилити європейську енергетичну безпеку і захистити її від загарбницької поведінки РФ. Тодішні новини рясніли українською темою, відбувалися інтенсивні консультації та перемовини американських і українських високопосадовців. 17 березня у інтерв'ю телеканалу ABC президент США також наголосив, що Росії доведеться відповісти за спроби втручання в американські вибори.

У якийсь момент вже здавалося, що в питанні газогону нарешті вдалося досягти перелому. Через санкції США про завершення фінансування «Північного потоку-2» заявила німецька компанія з видобутку газу та нафти Wintershall Dea, яка на той момент вклала в нього 730 мільйонів євро, невдовзі до неї приєдналася друга з п'яти учасників проєкту — енергетична компанія Uniper. Координатор трансатлантичної співпраці в уряді Німеччини, депутат від партії Ангели Меркель ХДС Петер Беєр закликав до мораторію на будівництво, назвавши його «серйозним каменем спотикання для відновлення трансатлантичних відносин».

Відповіддю Росії стала найбільша з 2014 року концентрація військ навколо наших кордонів. Під приводом проведення навчань «Захід 2021» РФ розпочала стягування батальйонних тактичних груп до сходу України, про що 30 березня повідомив головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак. За інформацією ГУР Міноборони України, метою цих дій мало бути провокування України на військову відповідь на лінії зіткнення та розширення присутності на окупованих територіях під приводом захисту на них російських громадян.

У відповідь на розгортання російських військ Європейське командування збройних сил США негайно підвищило рівень спостереження з «можливої кризи» до «потенційно неминучої кризи». Міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що в разі подальшої ескалації Сполучені Штати не залишать Україну саму і не допустять реалізації агресивних спрямувань РФ. Тверду підтримку суверенітету та територіальної цілісності України підтвердив генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Єнс Столтенберг. Польща та балтійські країни  виступили за надання нашій державі плану дій щодо членства в НАТО.

Проте ситуація стрімко загострювалася, на початку квітня в окупований Крим була перекинута 76-та гвардійська десантно-штурмова дивізія зі Пскова, бійці якої у 2014 році воювали на Сході України. Десантні й артилерійські катери Каспійської флотилії перейшли у Чорне море, що було відвертою демонстрацією сили, спрямованої на залякування Києва та надсилання сигналу Заходу про те, що Росія готова до швидкого вторгнення.

У своїй звичній манері президент Росії Владімір Путін у телефонній розмові з канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель «звернув увагу на провокаційні дії Києва, який останнім часом цілеспрямовано загострює обстановку на лінії зіткнення», а представник МЗС Росії Марія Захарова заявила, що «гіпотетичне отримання членства в альянсі призведе до масштабної ескалації ситуації і може призвести до незворотних наслідків для української державності».

Вузол затягувався. Велика Британія приймає рішення направити в Чорне море фрегат і есмінець ППО зі складу авіаносного ударного угруповання на чолі з «Квін Елізабет» з вертольотами та винищувачами – бомбардувальника F35B. Розміщення кораблів біля узбережжя України мало на меті продемонструвати солідарність з Києвом та союзниками з НАТО. Ситуація обговорювалася на слуханнях у Сенаті США, де серед інших піднімалося питання зупинення  NS2.

Коли всередині квітня ситуація сягнула піку напруження, Росія виступає в ролі миротворця, пропонуючи Франції і Німеччини обговорити … перемир'я на Донбасі. Заступник керівника адміністрації президента Росії Д.Козак запропонував провести нормандські переговори безпосередньо в зоні конфлікту на Донбасі за участю представників так званих «ДНР» і «ЛНР».

Після кульмінації гри нервів рівень напруженості до кінця квітня не спадає, проте поступово зміщується від погроз застосування військової сили до політико-дипломатичних маневрів і тиску. Незважаючи на активне обговорення, перспективи наближення України до членства в НАТО залишаються на попередньому рівні. Кандидат на посаду федерального канцлера Німеччини від партії «зелених» Анналена Бербок заявляє про недоцільність говорити зараз про членство України через жорсткий конфлікт з Росією, а найголовнішим пріоритетом називає забезпечення дотримання Мінських угод і стабілізацію. Німецьку позицію доповнює міністр закордонних справ Гайко Маас, наполягаючи на необхідності діалогу з Москвою та ставлячи під сумнів те, що «дуже жорсткі санкції» проти Москви покращать ситуацію. При цьому Гайко Маас згадує і «Північний потік-2», повторюючи, що проєкт має бути добудований, адже припинення економічних відносин з РФ лише посилить союз між Росією та Китаєм.

Джо Байден у телефонній розмові з Владіміром Путіним закликає його знизити напруженість на кордоні України, цього разу підтверджуючи мету побудови стабільних і передбачуваних відносин з Росією. Питання розміщення двох американських військових кораблів в Чорному морі знімається, а проблему «Північного потоку — 2» американський лідер вже називає складною і такою, що торкається союзників США у Європі.

«Зашумлена» гуркотом двигунів російської військової техніки тема NS2 поступово і непомітно віддаляється на дальній план. Голова комітету Держдуми РФ з енергетики Павло Завальний зустрічається з депутатами Бундестагу, після чого газопровід успішно добудовується. Водночас триває непомітна для більшості країни Євросоюзу, проте фактична інкорпорація окупованих територій Донецької і Луганської області, де станом на початок травня майже 530 тис. жителів окупованих районів отримали російське громадянство. Однак медійно, на фоні відвернення загрози масштабної війни, це все стало виглядати мало не дрібницею.

Зараз на порядку денному стоїть сертифікація і введення газопроводу в експлуатацію, для чого РФ вже вдавалася до газового шантажу Європи і спекуляцій навколо різкого зростання цін на це паливо. Отже, нинішня штучно створена міграційна криза на кордоні з Польщею, заяви Лукашенка про можливість перекриття газопроводу «Ямал-Європа» і його фактична легітимація завдяки розмові з Меркель, як і чергова ескалація загрози вторгнення в Україну цілком можуть бути елементами плану, який вже був успішно використаний навесні.

Таке нарізання європейської «салямі» шляхом тестування гарантій безпеки НАТО на польському кордоні, розхитування європейської безпеки і солідарності протиріччями навколо NS2, психологічний тиск на Україну та Захід, цілком може стати не менш ефективним, ніж гостра фаза війни. А оголошене Німеччиною тимчасове призупинення сертифікації може виявитися лише нетривалою відстрочкою, тим більше, що росіяни непогано навчилися обходити європейські перепони. Та й міністерство економіки та енергетики ФРН повідомило, що це не політичне, а виключно регуляторне питання. До речі, вже і про заявлену Німеччиною минулою весною ідею отримати від США дозвіл на добудову газопроводу за рахунок надання Україні масштабної фінансової допомоги, якось не чути. А при потребі у Москві можуть ще дужче натиснути на акселератор вже взимку, використавши як аргумент своїх військових біля кордону з Україною у складний для нас період та знову піднявши тему особливого статусу окупованих територій Донецької і Луганської областей та федералізації, вкотре «зашторивши» відторгнення Криму.

Під прицілом гібридної зброї перебувають і внутрішні протиріччя. Білоруська та російська пропаганда тиснуть на те, що міграція з Близького Сходу має першопричиною помилкову політику Заходу, підігрівають гуманітарну складову поневірянь мігрантів на кордоні, апелюючи до верховенства прав людини, і це також знаходить відгук. У Польщі зараз нерідко цитують Юзефа Пілсудського, який закликав під час криз остерігатися агентури, наводячи приклади внутрішніх спроб дискредитації дій прикордонників та армії, протидії політиці уряду зі зміцнення інженерного захисту кордону і навіть нищення зведеної загорожі.

Наші ж внутрішні загрози національній безпеці незмінні вже довгий час. Днями у інтерв'ю Axios від НВО Єнс Столтенберг вкотре згадав як необхідну умову вступу України до НАТО відповідність стандартам та боротьбу з корупцією.  Можна безкінечно спростовувати ці зауваження, розповідати про досягнуте та запитувати чому ми досі не в НАТО. Але важко щось заперечити по суті, коли найодіозніший вітчизняний олігарх, який ще з березня цього року перебуває під санкціями США через причетність до «значної корупції», навіть досі не підпадає  під санкції РНБО України.

Можна нарікати, що НАТО не може допомогти нам колективно та сподіватися принаймні на подальшу допомогу США у сфері озброєнь і безпеки, яка від 2014 року сягнула 3,5 млрд доларів. Однак складно розтлумачити нашим партнерам, чому в нас досі не розслідувана участь українських громадян у санкціонованій Путіним кампанії з  дискредитації кандидата від Демократичної партії Джо Байдена під час президентських виборів, про що американська розвідка заявляла ще під час минулої кризи у березні цього року. Інструментом впливу була названа ціла мережа російського впливу, до якої входили народні депутати Андрій Деркач та Олександр Дубінський, колишній дипломат Андрій Теліженко, колишній прокурор Костянтин Кулик та інші особи, які потрапили під санкції США за втручання у вибори.

За такої ситуації слова І.Коломойського у інтерв'ю The New York Times в листопаді 2019 року про те, що «російські танки стоятимуть під Краковом та Варшавою, а НАТО доведеться купувати памперси» у ці дні, коли російські стратегічні бомбардувальники здійснюють обліт кордону члена НАТО Польщі, російські десантники висаджуються біля табору з мігрантами, а загроза російського вторгнення в Україну стає дедалі реальнішою, звучать просто знущально.