30 вересня у Верховній Раді України було створено міжфракційне об'єднання Intermarium, до якого долучилося більше 230 депутатів. Про це на своїй Facebook сторінці повідомив народний депутат від партії «Слуга народу» Святослав Юраш, який став його секретарем. «Метою міжфракційного депутатського об'єднання є долучення України до проєкту єднання країн ширшого центрального і східного європейського регіону Intermarium (Міжмор'я) та роботу над політично-економічним, ціннісно-культурним та воєнно-оборонним єднанням нашого регіону», — зазначив Юраш.

На цю заяву одразу відгукнувся «Національний корпус», щоправда, намалювавши хрестик «за збитий» на фюзеляжі Андрія Білецького. Підкресливши внесок створеної за його ініціативи у 2016 році «Групи сприяння розбудові Інтермаріуму», ініціатора нового об'єднання штрикнули скептичним: «побачимо, як цю ініціативу будуть реалізовувати ентузіасти в контексті „мирних планів“ Зеленського».

На створення парламентського Міжмор'я оптимістично відреагували немало політологів, експертів і посполитих симпатиків цієї ідеї як з української, так і польської сторони.

От лише виявилося, що офіційний веб-портал парламенту України і новинний центр Верховної Ради про це нічого не знають. Ніде – ані в розділі «новини парламенту», ані в «підсумках пленарного тижня 28-30 вересня» про це жодного слова. Про всяк випадок я ще переглянув розділ «Новини комітетів», огляд основних тем газети Верховної Ради «Голосу України» від дати заяви по сьогоднішній день — результат нульовий.

Таким чином, спроба розібратися та зрозуміти, що ж таки створив С.Юраш і чи власне створив він щось, окрім посту на Facebook, зазнала прикрої поразки. Якоїсь публічної активності у цьому напрямі від когось з 230 новонавернених міжморців, знову ж таки, не видно. Щоправда, Юраш встиг прокоментувати виконання його партією передвиборчих обіцянок «Єдиної Росії» про «інвестиційний конвеєр», але згадані ним інвестняні до концепції партнерського блоку держав Балто-Чорноморського регіону відносяться лише віддалено.

Проте справа навіть не у фіксації створення нового об'єднання на офіційній сторінці Верховної Ради, хоча й це було б не зайвим, адже демонструє ступінь реальності цієї теми та серйозного ставлення до неї.

Річ у тім, що протягом 10 днів з дня цієї події ані на Facebook ініціатора, ані деінде не з'явилося жодної пропозиції або навіть думки, яку б можна було використати в якості наріжного каменю для закладення у практичний фундамент Intermarium. А використання звучного терміну «всує» — найкращий спосіб «забалакати» гарну ідею.

У цілому проблема видається ще ширшою. Пригадую слова директора Польського інституту в Києві Роберта Чижевського про Єжи Ґедройця: «він для мене – передусім реаліст. Але ціню його особливо за дещо інше. За журналістсько-політичну місію, у якій він міг сказати речі непопулярні, ризикуючи своїм становищем та існуванням свого видання. За позицію польського інтелектуала, який мав відвагу бути провідником національної спільноти. Чи помилявся він? Можливо, але тієї інтелектуальної відваги дуже сьогодні бракує. А в справах польсько-українських? Може час щоб хтось таки знайшовся з української сторони?».

Справді, незалежно від того, у які обгортки буде запакована необхідна для України активізація співпраці з Польщею, країнами Балтії та іншими сусідськими державами на захід від нас, нам помітно бракує дієвої платформи, яка б об'єднувала, за визначення пана директора, «високоосвічених гуманітаріїв, які досі мають (мова йшла про Польщу) власний голос у політиці та відіграють важливу роль у державотворенні».

У нашому випадку, на мою думку, йдеться про задіяння існуючого потенціалу широкого кола інтелектуальних еліт на різних рівнях і сферах — культурно-історичній, політичній, дипломатичній, економічній, безпековій та інших.

Такий комунікативний фаховий майданчик міг би на системній основі інтегрувати зусилля державних органів, громадських організацій і аналітичних центрів, генеруючи нові бачення, змісти, ідеї та конкретні пропозиції щодо їх реалізації. А структури громадянського суспільства отримали б додаткову можливість боротися не лише «проти» (як у випадку з «улюбленою» корупцією), так і «за» — віднайдення ефективних тем і форматів регіональної співпраці України з членами ЄС і НАТО вже сьогодні.

Наприклад, у контексті створеного «Люблінського трикутника», не зайвим був би пошук формули військово-політичного співробітництва, зокрема можливості участі України в регіональному союзі на зразок Північного оборонного співробітництва (NORDEFCO), яке об'єднує членів Північноатлантичного альянсу — Норвегію, Данію та Ісландію, а також Швецію та Фінляндію, які залишаються нейтральними.

Враховуючи спрямованість нинішньої «Ініціативи Трьох Морів», учасники такого майданчика могли б згенерувати 2-3 практичних бізнес-кейси у інфраструктурній та енергетичній сферах.

У «Історії Речі Посполитої» Анджея Суліми Камінського, адресованій, до речі білоруському, литовському, польському та українському читачеві, третій розділ називається «Сарматський сон про потугу і мир». Дуже хотілося б, щоб сон, в якому демократичні держави Центральної та Східної Європі виступають єдиним потужним голосом на захист спільних інтересів, нарешті здійснився.