21 липня США та Німеччина оголосили, що офіційно домовились про завершення будівництва російського газопроводу «Північний потік-2», опублікувавши спільну декларацію з обіцянками Україні. Канцлер Німеччини Ангела Меркель навіть назвала угоду «хорошим кроком» (не уточнивши, для кого саме, хоча й визнавши, що вона не вирішує всі розбіжності).
У зв'язку з цим, звертає увагу вчорашнє інтерв'ю виданню wPolityce.pl відомого польського політолога, професора Лодзького університету, члена колегії президента РП Пшемислава Журавського вель Граєвського, в якому він називає угоду про «Північний потік — 2» результатом американських ілюзій (https://wpolityce.pl/polityka/559492-nasz-wywiad-zurawski-vel-grajewski-o-porozumieniu-ws-ns2).
За його оцінками, Вашингтон переслідує подвійну мету. З одного боку, для американців важливою є солідарність Європейського Союзу на китайському напрямку. Вони розраховують, що Німеччина, як наймогутніша країна ЄС, забезпечить такий стан справ. З іншого боку, Вашингтон сподівається, що відносини з Росією будуть структуровані таким чином, щоб російська агресивність не відтягувала ресурси Сполучених Штатів, необхідні для конкуренції з Китаєм. Однак американці не досягнуть жодної з цих двох цілей. Неможливо заохотити Німеччину до співпраці з США і одночасно накласти на неї санкції за співпрацю з Росією. Росію не вдасться задовольнити, вона сприйматиме це як сигнал слабкості і буде тестувати, як далеко зможе зайти. У свою чергу, під час голосування в ЄС, Німеччина у грудні минулого року продемонструвала свою волю досягти згоди з Китаєм з огляду на катастрофічну боргову ситуацію на півдні Єврозони та наближення року виборів у Німеччині. Все це створює погану картину ситуації в Центральній Європі та на східному фланзі НАТО. Ми фактично маємо справу зі спробою перезавантаження відносин з Росією. Ця пропозиція американців поєднується з пропозицією співпраці у галузі захисту клімату, боротьби з тероризмом, поширенню Covid-19 та кібербезпеки, що є парадоксальним, оскільки кібератаки походять з Росії.
Ця політика почалася з того, що американці проігнорували інтереси союзників із Центральної Європи. Лише під впливом публічного протесту міністра закордонних справ Польщі Збігнева Рау, адміністрація Джо Байдена поспішно організувала зустріч з Бухарестською дев'яткою під час саміту НАТО. Показово, що Джо Байден не зустрічався з Президентом України до зустрічі з Путіним. Це фатальні сигнали, і вони, очевидно, спонукають Росію до ескалації своєї агресії. Адже ми вже маємо статтю Путіна, де він не визнає українців окремою нацією, яку включено як обов'язкову тему для занять з військовослужбовцями з військово-політичної підготовки. Незабаром відбудуться російсько-білоруські військові маневри. Ситуація надзвичайно небезпечна.
На думку політолога, адресовані українцям пропозиції угоди, будуть не надто сприйняті. Київ пам'ятає Будапештський меморандум 1994 року, на підставі якого Україна відмовилася від своєї ядерної зброї, але США, Велика Британія та Росія обіцяли, що ніхто на неї не нападе. Росія порушила ці гарантії. Якби зараз були запропоновані якісь американсько-німецько-російські гарантії, чи не порушила б їх Росія? Звичайно, так, ніхто в цьому не сумнівається. Президент Зеленський не може повернутися з Вашингтону і повідомити громадськості, що він прийняв такого типу пропозицій і рекламувати це як захист інтересів України. Це крах престижу як Німеччини, так і США як захисників вільного світу в Центральній та Східній Європі.
Угода має передбачати рішення, які могли б бути використані у випадку, якщо газопровід «Північний потік-2» буде використаний Росією як політична зброя, але як це можна забезпечити? Обіцянкою Путіна? Це неможливо. У всякому разі, справа тут не в прибутках державного бюджету України від транзитних зборів, а в тому, що агресія Росії та руйнування українського газопроводу не призведе до втрат для бюджету Росії через втрату доходів від продажу газу Німеччині. Це відкриття можливості для військового вторгнення.
Навряд чи є якісь поступки Німеччини Україні та Польщі, які могли б це компенсувати. Це підриває безпеку ключового сусіда Польщі на Сході. Польща не отримує суттєвих доходів від транзиту російського газу, тому саме це її взагалі не цікавить. З наступного року РП не буде змушена купувати газ у Росії. З іншого боку, газ із «Північного потоку-2» не призначений для споживання на німецькому ринку. Він призначений для перерозподілу через німецьку мережу, тобто для реекспорту, і в цьому сенсі буде конкурентоспроможним газом в центральноєвропейській мережі газопроводів по відношенню до американського та норвезького газу.
Слід визнати, що американці роблять дивну річ, бо підтримують конкуренцію проти самих себе. Вони явно жертвують своїми інтересами задля ілюзії налагодження співпраці з Росією та її умиротворення. Це закінчиться погано для всіх.
