За подіями що відбуваються зараз, якось не дуже згадуються події восьмирічної давнини.. А тоді відбулась тиха інвазія російських військ в Криму. Саме перед «двадцатьтрєтьїмфєврабля». Спочатку «мєсниє актівісти», потім «зєльониє чєлвавєчкі», які захопили державні установи з допомогою зрадників. Протидіяли як могли цьому безчинству представники «майданівських організацій».. Саме представники Меджлісу і КУН, разом з іншими громадськими організаціями зірвали спробу проведення позачергової сесії ВР АРК. Ясно що влада була в Києві надто слабка, та й Захід реагував мляво.. Потім була окупація частини Луганської і Донецької областей... Потім Мінське ганьбище. Невідомо, як би це затягнулося, як би це цинічно не звучало, але добре що Путін нарешті наважився на повномаштабну інтервенцію проти України... Також чудово що українські війська змогли втримати хоч якось оборонні рубежі. Нарешті у західних очільників «по-дорослому прорізався голос». Але сталося це тому, що Україна продемонструвала силу, в якості «прохача» ми нікому не були цікаві, а західні очільники переживали за себе... Спочатку вони не звертали на нас уваги бо треба було хоч якось торгувати з РФ, потім в них була на порядку денному «ковідна афера», внаслідок якої західні очільники пішли на безпрецендентне порушення прав і свобод громадян власних країн. А коли «ковідна афера» провалилась, вони почали звертати на нас увагу тому, що треба було відволікти громадську думку від незручних запитань. Ну а коли Путін подумав, що йому вирішили це «списати», то нарешті західні очільники стали «по-заячому ворушитися»... Що ж, краще пізно, чим ніколи...