Засинаєш – вибух. Просинаєшся – вибух. Йдеш по вулиці, обертаєшся на різкі звуки. Літак. Наш чи роzzійський – невідомо. Перевірити майже неможливо. Тільки розривається телеграм-канал з повідомленням: «Роzzійська авіація біля Херсону, в укриття!».
Місцеві наскільки звикли до сьогодення, що вже не реагують. Тітка Олена в магазині перебирає продукти, слухаючи, як сусідка біжить розповідати, що бачила літак. Вулиця навпаки пожвавішала, коли щось пролетіло. Обговорюють. Потім тікають, коли звук повертається.
Херсон звільнили, але роzzіяни далі продовжують кошмарити місто. І якщо раніше, катуючи людей, обмежуючи їхню свободу, погрожуючи та принижуючи, то сьогодні – ударами артилерії, ракет, РСЗВ, мінометів. Лінія фронту проходить рівно по Дніпру. Центральна частина міста пуста, наче Чорнобиль після вибуху реактора. Трагедія 1986 року колись отримала першість в найстрашніших подіях сучасності. Вона не знала, що через 37 років її в цьому пережене роzzійський терориzм, який розлізся по території України як метастази при раку. Один з епіцентрів цієї хвороби знаходить в Херсоні. Тому місто активно покидають місцеві з бажанням зберегти життя.
Ще декілька місяців тому на центральній площі бігали діти біля прапорів України, співаючи пісні. Над будівлею Херсонської ОДА замайорів рідний стяг. А в крамниці повернувся хліб, який чомусь був великою проблемою всі місяці оkkупації.
Сьогодні на площі дітей немає, а обласна будівля залишилась з пробитими стінами після прильоту роzzійського важкого озброєння. Лінія фронту близько і це відчувається. А поки українські війська роблять все для того, щоб змістити цю точку.
