«Прокинувся від того, що мама мені говорить: „Чисти свій телефон, їдуть Z-етки“. Ми вмикаємо камери, що на домі висять і бачимо, як їде Урал з мінометом і по боках йдуть орки», – згадує Костя.

 

До великої війни він був звичайним студентом, якого найбільше хвилювало, як скласти іспити. Після вторгнення російських військ – все це відійшло на другий план. Головним завданням стало виживання.

 

«До окупації ми завжди з друзями їздили гуляти у Херсон, і 20 лютого теж поїхали. Коли читали пости про „тривожний рюкзак“, сміялися та говорили що він не потрібен і війни не буде. Але 24 лютого всі зрозуміли, навіщо він нам», – каже хлопець.

 

До окупації його родина жила заможно, мама працювала економістом, а тато – моряком. А потім до них прийшов «руський мір» і приніс із собою «фільтрації», репресії проти проукраїнських громадян та дефіцит продуктів – жити серед всього цього стало неможливо. Сім'я була вимушена тікати.

 

«Я виїхав 11 травня. До того часу орки шукали чоловіків, які воювали в АТО. Також перевіряли телефони і якщо були якісь фото або текст про них, могли забрати і сам телефон і людину, у якої його вилучили», – розповідає Костя.

 

Нещодавно перевірки поновилися. Окупанти робили «перепис населення»: ходили по будинках і розпитували, хто в них живе. Місцеві думають, що таким чином проходить підготовка до вже кілька разів анонсованого «референдуму» щодо «приєднання до РФ».

 

Костя дивом зміг виїхати з Херсонщини. Але так щастить далеко не всім, багато людей залишаються виживати під окупацією. Як, наприклад, Олександр. Він не покидає регіон, бо немає з ким залишити худобу, та і їхати через Крим та Росію сім'я хлопця бажання не має.

 

Попри те, що РФ називає цю війну «визволенням», херсонці на нього не чекали. За словами Олександра, більшість населення проукраїнське, а якщо і знаходяться ті, хто співпрацюють з окупантами, то відкрито цього не роблять, бо свої ж і засудять.

 

«Мого сусіда забрали в полон на три дні, він у минулому був АТОшником. Коли його відпустили, то розповідав, що били та випитували, що він знає про українські позиції та їх місцезнаходження», – розповів хлопець.

 

Сьогодні, за словами Олександра, окупанти вже менше ходять по хатах, але на блок-постах до людей придираються, можуть і їжу забрати, яку везуть з Херсону. З продуктами ситуація в області бажає кращого.

 

«В магазинах в основному російський товар, з українського лише залишки: ковбасні вироби, борошно та питна вода. На російські товари ціни завищені, окупанти змушують ставити цінники в рублях з курсом 1 гривня до 2 рублів», – розповів Олександр.

 

Фури на кордоні Херсону не пропускають навіть з овочами, змушують везти до Криму або викидати. Якщо хтось з людей захоче сфотографувати російського солдата, то розмовляти не будуть, одразу розстріляють.

 

«Якщо побачать, що ти їх (окупантів, – ред.) фотографуєш, то одразу куля в лоб. Без розбірок. Ну в гіршому випадку будуть катувати. Тому це не жарти», – розповів він.

 

Мобільного зв'язку немає зовсім, людей змушують отримувати російські картки разом з паспортом, а вайфай працює лише з VPN.

 

«Кажуть, що інтернет-провайдери співпрацюють з орками, тому їм дозволили працювати на території області», — вважає Олександр.

 

Сьогодні на виїзді до Миколаєва, Запоріжжя та Дніпра тривають бої, тому проїзд заблокований. Забрати людей можуть тільки перевізники, які беруть за одну людину 400-600$, та волонтери, у яких на записі близько 14 тисяч осіб, а возить один бусик, і то не щодня.

 

Місцеві в очікуванні приходу ЗСУ і вірять, що скоро їх звільнять з-під окупації.