Як цеглинка до цеглинки, збираю історії українців, які переживали і переживають моменти страху та сміливості, втоми та мотивації. Життя та смерті.
Багато хто задумався про свої цінності.
Хтось на хвилі патріотизму згадав про українську розкладку клавіатури. Хтось і не забував.
Хтось попрощався з життям. А хтось думав, що попрощався.
Хтось втратив. Хтось народив і боїться втратити.
Хтось бачить війну щодня. Хтось — провину.
Хтось вигорає. Хтось загорається.
Кожен переживає цю війну по-своєму. І я вірю, що ми знайдемо сили прийняти один одного такими.
Втомленими. Зневіреними. Сильними. Слабкими. Нервовими. Спустошеними. Не завжди привітними. Інколи «занадто» веселими.
Ми більше один одному, ніж просто жителі однієї країни.
Ми сьогодні разом відбиваємо напад росії.
