Житель окупованої Снігурівки про виїзд з міста:
- Ми сиділи в кухні, пили чай. Чуємо бах! Потім ще один. Лягли на землю, прикрили голову... Вроді тихо. Виходжу на вулицю, а в нас пів будинку немає. Як і ворота забору.
Чоловік з дружиною просто вилітали з містечка. Вчорашні слова жінки: «Я звідси нікуди не виїду» швидко змінили напрямок руху. Життя важливіше.
Вони дістались вільного населеного пункту. Зараз живуть у центрі для переселенців. І чекають повернення додому.
І ось таких, які чекають повернення додому сотні, тисячі. Вони «на валізах» і в очікуванні, коли місто буде доступним для життя.
Поки там окупація. Відчутність зв'язку, води, опалення. Знають це, бо дочка з дітьми живе в іншому окупованому селі. Моментами, коли з'являється зв'язок — одразу дзвонить, «кому першому встигне».
Така історія. Коли покидаєш міста далекі від окупації і їдеш кудись ближче, потрапляєш в іншу реальність.
Болючу. Важку. Моторошну.
