Знайти громадсько активних жителів містечок непросто. Вони ще й не завжди хочуть давати інтерв'ю через потенційне посилення тиску з боку «влади» на місцях. Але не всі. Наприклад, записали розмову з Сергієм Нікітенком — журналістом херсонсього видання «Мост», який разом з тим ще й аналітик «Руху Чесно» та регіональний представник Інституту масової інформації в Херсонській області.
Коли ти почав цікавитись тим, що відбувається навколо та став активним мешканцем свого міста?
Починаючи з кінця 2010 року. Хоча ще в студентські роки була одна політично-громадська тусовка. Але вона не була настільки активна, щоб з цього могло щось вирости. Загуло. А потім на початку 2010 року у мене все активізувалось.
Що тебе сколихнуло? Можливо якась подія.
Мабуть, поява швидкого інтернету. У Херсоні, зокрема. Це, в свою чергу, активізувало появу перших електронних медіа, і навколо них почались створюватись клуби інтересів. Суспільно-політичні обговорення. Далі був ЖЖ (“Живий журнал"). Там були активні люди.
Після цього, в 2012 році я пішов журналістику і "завєрєлось".
О, як ти оцінюєш свободу слова до Революції Гідності та після неї?
Різниця є. Десь в період 2011 роках почали з'являтись певні закони, наприклад про доступ до публічної інформації. Відкритість влади була в зародковому етапі. А в 2014 році ми почали серйозно моніторити держзакупівлі. Тут ми побачили, що відкритість ось, прямо перед нами.
Після того багато адвокатів займались законом про використання публічних коштів, який призвів до появи Edata.
Вся ця історія, про яку ти питаєш, була в постійній боротьбі. До 2014 року було складно зайти в міську раду. Навіть журналістів не допускали. Ще два роки тому можна було спокійно заходити. Зараз воно повертається, в міську раду тепер можна заходити тільки записавшись в спецжурнал охоронців. Я цього, звісно, не роблю.
Як ти думаєш, чому так?
Бо нова влада боїться людей. Не хоче з ними спілкуватись.
Розкажи про напад на тебе? Як розслідується справа?
Напад стався влітку 2018 року. У червні. Його ніхто не розслідував і не розслідує. Сроки розслідування продовжують. Але з середини 2019 року у справі руху немає.
Терміни ж не можуть постійно продовжувати. Скільки буде тривати розслідування?
Так. Вже чотири роки триває. Думаю, вони справу закриють.
На момент публікації інтерв'ю поліція Херсонської області так і не надала мені відповідь на запит щодо нападу на Нікітенка.
А в тебе якісь докази?
Я надавав поліції інформацію. Я сам знаходив людей через складну схему пошуку дотичних до справи Каті Гандзюк про підпал лісу. В ухвалі суду були номера телефонів людей, які підозрювались у спаленні лісів. Серед цих людей я знайшов нападників на Катю та ще двох людей, про яких тоді не знав. Але через телефонні номери вирахував. Один з них був схожий на одного з нападників. Цю людину опитали в поліції, він сказав, що не нападав на мене. І на цьому все закінчилось.
Зазначу, що мова йде про справу Каті Гандзюк, на яку напали в 2018 році, її облили сірчаною кислотою. Жінка померла у лікарні. Після цього була хвиля акцій протесту по всій країні з вимогою знайти винуватців нападу на неї.
То виходить на вас з Катьою нападали одні й ті ж люди?
Є така ймовірність.
Ви ще й можете проходити по одній справі?
В принципі так, але поліція це не підтверджує і не розслідує.
Давай поговоримо про справу Гандзюк. Вона набрала значного резонансу, як я думаю, саме через ініціативу її друзів та рідних "Хто замовив Катю Гандзюк".
Ідея нападників була в тому, щоб залякати її (Катю, — ред.) особисто. Думали, що про це ніхто не дізнається, ніби-то залишиться локальна історія. Але вони побачили, що неможливо заспокоїти суспільство, яке вже все дістало. В той період була хвиля нападів на активістів.
Справа Каті сколихнула найбільше, вдалось підняти громадську хвилю. Бо це була показова справа. І втеча Левіна (підозрюваного в нападі на активістку, — ред.)... Я думаю, що резонанс їх перелякав. А ще, коли почали робити заяви міжнародні організації, посольства. Думаю, це їх перелякало.
Тоді ще пам'ятаю була перша в Україні акція на захист активістів.
Так. Коли я побачив список Гандзюк (55 справ про найбільш жорстокі напади і вбивства на громадської , починаючи з 2017 року), виявилось, що ми майже всі один одного знаємо. Нам здавалося, що про це всі знають, але насправді активні люди відомі тільки в своїх громадах, вони не такі відомі. А коли це виплило.... Це стало масштабно.
Про активних людей у регіонах. От мені цими інтерв'ю і хочеться, щоб більше людей знали про ситуацію в регіонах, про людей, які там насправді борються з несправедливістю. Бо в Києві щось вимагати легше, ніж в містечку, де і ЗМІ, і поліція, можуть бути під однією владою. Ти піднімаєш запитання, на тебе нападають, але про це ніхто толком і не дізнається.
Так воно і є. Я спостерігаю за людьми в регіонах. Їм не солодко. Наприклад, у нас є активний читач, який живе у степному районі. Він там бореться з місцевою владою. Він виявив, що 2018 році на головній площі селища поставили незаконний білборд перед виборами. І ця людина почала з цим боротись. З білбордом.
Досі він не може це побороти. І до губернаторів ходив, і до начальників поліції. Але цей білборд далі висить. Сам він шкільний вчитель. Фізкультури. А з нашої сторони навіть допомогти немає чим. Все, що було законно, він це перепробував. Не можу сказати, що це прямо велика боротьба, але це є.
Ну з цього все починається. Люди можуть спочатку забити на білборд, потім на забудову…
Ну так. А так є й позитивні приклади. Наприклад, місто Скадовськ. Де молодь об'єдналася навколо молодіжного центру. Це цікаві люди. Тобто полярні бувають випадки.
Чому коли мова йде про якийсь масштабний протест — то це Київ. У регіонах люди менш активні і навіть, якщо і є небайдужі жителі, їх мало хто підтримує.
В Херсоні це дійсно так. Це пов'язано з тим, що більш активні громадяни давно вже переїхали в Київ. Їдуть з цієї області, бо це найбільш депресивна область України. І винити їх не треба, це зрозуміло.
А Київ… Мабуть, добре, що в Києві такий двіж. Зустрічався з організаторами маршу за Київ, що був у вересні. Це дійсно потужна сила. Багато молодих людей і це дійсно круто. В Херсоні таке важко уявити.
А опиши мені Херсон. Як людині, яка там ще не була. Ти казав він депресивний?
Та це зрозуміло одразу після того, як виходиш з потяга на вокзал. Брудне, пильне, запущене місто, в якому немає виробництва. Яке живе за рахунок торгівлі порту, торгівлі зерном і обслуговування тих, хто торгує зерном. Ну і моряки.
Зерно — це місцевий бізнес?
Так. Прибутковий, але часто не дуже легальний, напів кримінальний.
З місцевою владою поділений?
Так, звісно. Той же Магнер (колишній голова Херсонської обласної ради та підозрюваний в організації нападу на Катю Гандзюк, — ред.). Його легальний бізнес — перевалка зерна у порту. Він був партнером з великим бізнесменом Костянтином Григоришиним. І це був його "легальний бізнес".
Давай поговоримо ще про громадянське суспільство. Чи є воно в Україні чи це скоріше просто декілька десятків борців за справедливість?
Так. Це щось дуже розрізнене. Але не з негативної точки зори. Це не погано, що є такі собі "клуби інтересів". Хтось займається благодійництвом, хтось бореться проти того ж самого білборда. Це і є громадянське суспільство. Воно не є однорідним.
Але, якщо стається щось глобальне, таке як події на Майдані в 2013/2014 роках, то об'єднуються всі?
Так. Як і по справі Каті (Гадзюк, — ред.). Перші мітинги збирали правих, лівих, зоозахасників, громади нацменшин і уживались непогано. Це і був зріз суспільства.
Погано, що ми об'єднуємось тільки через загрозу. Об'єднатися важко через добрі речі, а у боротьбі проти зла об'єднуємось непогано.
Наприклад, проти Росії. До речі, яка ситуація у Херсонській області з проросійськими настроями?
Тут таких настрїв не було і немає. Навіть під час оголошення "руської вєсни" в 2014 році. Загалом вдалось зібрати з усієї області тільки до сотні людей. Тут не було потужного проросійського руху навіть за часів Януковича (екс-президент України, — ред.). Зараз є якісь агенти впливу, але навряд чи хтось мобілізує групу людей.
Ок, зрозуміла. Останнє запитання. У мене воно до всіх однакове. Якою ти бачиш Україну майбутнього? Коли ти розумієш, що результат від твого правдорубства та активностей є і ти можеш спокійно вийти випити кави.
По-перше, це має бути країна, де права людини на першому місці. Не бажання подобатися електрату. Саме права людини будуть стояти в голові цьому. Це в широкому загалі. Хочеться, щоб це була країна, де люди себе відчувають у безпеці. Ну і економічно квітуча країна.
