Коли шість років тому я переїхала в Київ, 95% людей навколо говорили російською. Були випадки, коли «схиляли» говорити саме тією мовою. Або хотіли «перевчити». Тільки безуспішно. Для мене це було принципово.
Більше від усього не могла зрозуміти тих, що в житті говорять українською, а пости та повідомлення пишуть російською. Ну шоб шо.
Сьогодні, йдучи київськими вулицями, підслухала розмову школярів, які обговорювали мовне питання:
- Всі в школі так стараються перейти на українську. Наче раніше не можна було.
- Мне еще тяжело привыкнуть. У меня дома все русскоязычные.
- Але треба знати свою мову.
Згадала ще, коли влітку продавчиня в Донецькій області говорила:
- У мене погано получается. Але намагаюсь перейти на українську рідну мову.
І я знаю, що багато патріотів російськомовні, і що бувають історії, коли й українськомовні переходили на бік ворога.
Але вважаю, що мова — це принцип, який мене ідентифікує. І я рада чути однодумців.
