Коли була у військових на Херсонському напрямку, вони розповіли багато історій з життя людей в окупації, як зустрічали воїнів та що відбувається зараз. Ось уривки з нашої розмови.
- Коли ми заходили в села, то місцеві нас зустрічали зі сльозами на очах. Вони плакали і дякували. Але були й такі, що скоріше навпаки, казали: «Лучше б было, как было». Деякі думали, що їхні будинки розбиті через нас. Але в нас стоїть задача звільнили населений пункт від ворога, і ми це робимо.
- Якщо вони бачать в якомусь населеному пункті гарну дівчинку і вона не погоджується провести з ними ніч, то можуть або згвалтувати, або знущатись над її сім'єю: вбити її чоловіка, знущатись над дитиною, аби вона тільки погодилась.
- Окупанти перевозили свої сім'ї в Снігурівку та Херсон. Деякі знімали квартири, а деякі просто заїжджали в будинки, звідки виїхали місцеві. Ну зараз вже назад повертаються.
- Я чув наказ одного з їхніх командирів, щоб солдати запитали у місцевих, як проїхати до певного села, та вбити їх на місці. Були масові артилерійські удари по українських селах. Я бачив вбиту бабусю без голови, дідуся – без ноги. Для них цивільні – такий самий ворог, як і ми.
- У звільнених селах бачили дітей, на обличчях яких написано: «війна». В їхніх очах такий сум і разом з тим, надія, що ми прийдемо… І ми прийшли. Вони радіють, підбігають до нас і запитують про шеврони, прапори. Все, що нагадує про Україну, їм приносить велику радість.
- Дивує, скільки техніки орки залишають, їхнє ставлення один до одного, як вони просто кидають своїх людей, залишають своїх поранених. Не можу собі уявити, щоб у наших лавах таке було. Бо ми як брати один одному на полі бою.
Більше тут: https://www.rbc.ua/rus/news/divue-k-prosto-rosiyani-kidayut-svoyih-rozpovid-1664879139.html
Фото: Яна Сідаш
