Я маю волонтерську спільноту VATRA. Щотижня ми беремо інтерв'ю в українських військових, щоб показати життя і озвучити думки солдатів. Часто їхні історії непрості, інколи — жорстокі, та завжди — гідні.
«Пам'ятаю добре перших вбитих, яких довелось бачити. Це були тіла двох наших героїв, які згоріли живцем в підбитій броні. Ну як тіла... В одному мішку були два тіла, настільки згорілі, що важко було розпізнати в них щось людське», — розповідав нам Ярослав з позивним Коса, парамедик «Госпітальєрів».
Ці бійці бачили багато болі, але попри це, вони залишаються сильними і, що притаманне кожному, — з хорошим почуттям гумору. Кажуть, що це рятує від поганих думок.
«Потрапив мені якось уламок в око, то я сам витяг й навіть до лікаря не звертався», — поділився з нами військовий Артем (не хотів називати своє прізвище).
Тоді його назвали «Термінатор». Через червоне око. Побратими так жартували та підбадьорували чоловіка. Це ніколи не було зі зла.
Багато бійців, з ким мені доводилось спілкуватись, це і називаються причиною, чому їм хочеться залишатись на війні.
«В цивільному житті ти не можеш розраховувати на когось, а на війні ти можеш покластися на побратимів, ти можеш довірити їм своє життя. І це дуже цінно», — розповідав нам Михайло з позивним «Кінолог».
Деякі воїни продовжують і далі їздити на фронт, бо «тут не те». Інші — відкривають щось вдома. Я завжди тішусь, коли дізнаюсь про бізнес ветеранів.
Наприклад, боєць Михайло Білянський загорівся бажанням зробити «двіж чисто для військових», який би приносив користь, як цивільним (будівництво скейт-парку), так і самим бійцям (реабілітація).
«Щоб ветерани могли ще й спілкуватись між собою, жартувати про смерть. І щоб за цим міг спостерігати психолог. Я інколи ходжу на групу підтримки і відчуваю, що після них стає легше», — поділився він з VATRA.
Сьогодні наші військові потребують підтримки. І більше не фінансової (хоч і це має місце), а моральної. Міністр у справах ветеранів Юлія Лапутіна якось сказала в інтерв'ю РБК-Украина, що ветеранам психологічно важко, що їх багато хто сприймає як маргіналів.
«В інформаційній війні головне – це навісити ярлик. У 2014 році на нас казали „хунта“, „каратєлі“, ось це все, зараз кажуть: а, атошник – це якийсь асоціальний елемент. Цей лейблінг треба змінити, і в медіа також. Потрібен навіть якийсь тезаурус, яким чином комунікувати ветеранську проблематику. Це не вирішується постановами й законами, тут мова про комунікацію», — сказала вона.
