Їдемо з холодної Харківщини на гарячий південь. Тут ще далеко до «тиші», щоденні вибухи та авіація над головою.
Бійці Херсонського напрямку працюють. Хоч соцмережі свистять від підтримки наших, там це не завжди так. Є місцеві, що говорять: зачєм ви сюда прішлі. Дивно, наче їм комфортні умови грабування, ґвалтування та постійних вибухів. Хоча, ж деякі дівчата одружуються з буrrятами. А окупанти так осідають, що навіть перевозять свої сім"ї. Ну вже вивозять.
Є й місцеві, що підходять запитати, що воїни хочуть на поїсти: смажену картоплю чи може борщ. Те, що б я і сама зробила, бо маю цю нестерпну рису — всіх нагодувати, щоб ніхто не був голодний. Добре, що таких більше.
Зі звільненими територіями, де точились сильніші бої, важче. Деякі змішало з землею.
- Там п"ять-шість сімей залишились. Навколо робиті будинки. Багато тіл. Серед них діти. Якось намагались їх поховати…, — розповів один з військових. Говорить, що важко бачити, що вони зробили з нашими селами.
Майже всі окуповані населені пункти без світла, води, газу. Телефони вилучають, продукти не завжди дають. Коли волонтери везли гумдопомогу через окупаційні блок-пости, то рскі забирали ті харчі собі. Ось таке "освобождєніє".
Більше — в тексті згодом.
