З початку повномасштабної війни в Україні з'явилось багато волонтерів. Раділа моменту, коли українці почали проявляти себе, як справжні громадяни України, а не просто її жителі. Якщо до початку повномасштабної був певний список волонтерів, які стабільно допомагали армії та були на слуху, то після — з'явились сотні, якщо не тисячі добровольців з такою ж ціллю. Це було круто, але мало також свої моменти.
В перші тижні був справжній хаос. Допомагали тим, хто просив. Бійці на місцях могли попросити більше, ніж ті, що були в бою. А люди скуповували бронежилети, каски, тепловізори, рації, розгрузки, все інше військове спорядження, і роздавали бійцям. Часто бували випадки, коли штабісти були краще одягнуті, ніж ті, хто на передку. Але неодноразово стикалась, коли бійці в тоді ще не безпечному Києві відправляли отримане своїм на «нуль».
Я пам'ятаю, як з'явилось багато нових облич — волонтерів, які працювати 24/7 в надії допомогти українським військовим. Нас було багато, нас підтримували люди, часом віддаючи останні кошти. Нас ненавиділи люди, яким не мали змоги допомогти. Теж бувало. Але тримались.
Сьогодні майже три місяці як почалась повномасштабна війна. Ці обличчя зникають. Нормально — покидати волонтерство, бо це добровільна штука. Нормально — відпочивати. Нормально — роботи паузи. Не нормально — змушувати себе. Сьогодні я бачу змучених та частіше від усього з підірваним здоров'ям волонтерів, які працювали 24/7 всі ці місяці.
Спілкуючись з колегами, ми часто підіймаємо тему «депресії», «перевтоми», «тривожності» і відчуття, що робимо замало. Так от — НЕ ЗАМАЛО. Давно відомий факт — потрібно робити паузи, щоб бути ефективним. Тому це нормально, якщо ви зробите перерву на відпочинок, займетесь улюбленою справою чи просто присвятите час собі, а не новим запитам на броню/каску/розгрузки. Наша волонтерська комуна велика і ми можемо підстрахувати один одного.
З такою думкою я зробила чат для волонтерів різних міст України, які б змогли допомагати один одному та підтримувати. Важливо відчувати підтримку, як і відпочивати. Важливо знати своїх, враховуючи, що нас стає менше.
Тому тримаємось разом!
