Кожна людина має вибір: бути чесним і говорити правду або брехати. Наслідки свого вибору кожен пожинає сам і вони обов'язково будуть. Треба враховувати, що буде потім. Один раз збрехав, потім другий, третій, і це переростає у порок.

Є принаймні дві альтернативи. Або розповідати, як все добре, які ми білі та пухнасті, ведемо запеклу боротьбу зі злом, постити скрізь «Слава Україні» як боти. Ніби раніше не було десятиліть радянської диктатури, яку підтримувала більшість населення, а тут усі стали вільними й демократичними. Або говорити правду про совок, корупцію та свавілля.

Я схиляюся до того, що треба не брехати, як все чудово, а говорити правду. Що ми живемо в умовах злодійського, корумпованого олігархічного режиму. Що покидьки правлять країною, а відтак вона не має перспектив. Що кожен другий-третій українець мріє емігрувати. Що президент Зеленський — патологічний брехун, який не заслуговує довіри, який у своїй наглості дійшов до того, що публічно заперечував факт існування корупції в Україні.

Світ повинен знати правду про совок і засилля олігархів. Я вважаю, що треба говорити правду скрізь, де тільки можливо. Є різні можливості: блоги іноземними мовами, особливо англомовні, західні інформаційні сайти з коментарями, Ютуб-канали CNN, BBC, France24 тощо.

Війна не є виправданням брехні, яка прикриває неприємні факти. Сьогодні від правди залежать життя людей. Солодка брехня вбиває, а правда, хоча гірка, рятує. Війна оголила й загострила багато проблем, які мали місце до того і які стали кричущими. Шахраї почувають себе безкарними. Народ надто пасивний, хоча він був таким і десятиліттями тому.

Бути принциповим, називати речі своїми іменами є справжній патріотизм. Говорити правду, особливо в наших реаліях, є більший подвиг, аніж загинути на війні. Часто воїни, які пройшли найтяжчі випробування на фронті, пережили поранення, бояться висловити те, що не збігається з поглядом начальника, не відчувають мотивації говорити правду або не вміють.

Влада, хоча вщент корумпована, змушена піклуватись про свій імідж, оскільки залежить від іноземних кредитів та допомоги. Ця залежність — єдиний стримувальний фактор від повного свавілля, а інакше ми жили б як у Білорусі або ще гірше — як у Туркменістані.