Колапс влади, суцільний зашквар, катастрофа, війна, Майдан ніколи не обходяться без дивного й загадкового «ми». Саме воно виходить на передній план в критичні моменти. Саме воно рулить, принаймні — іноді.

Чудотворне «ми» трудиться без відпочинку, долає перешкоди, б'ється проти ворогів, рятує і страждає, стікає потом та кров'ю, творить дива. Одним словом, живе цікавим, захопливим життям.

Якщо треба віддавати все, працювати за копійки, воювати, проливати кров, жертвувати собою, гнити в окопах, одразу з'являється «ми». Усі, за ким дзвонить дзвін.

З репродукторів беззупинно ллється «ми повинні», «у нас немає вибору», «караул, нас нищать». Проходити мимо, не помічаючи, не вийде, бо це має на увазі тебе, мене, кожного, за ким лунає дзвін.

Щодо корупції, шахрайства, бездіяльності й безвідповідальності, — «ми» тут ні до чого, а хтось інший.

Фуршети, оплески публіки, визнання, гонорари, посади зовсім інше. Постає запитання: ти хто? Де ти був? Ти не стояв на сцені поруч з відомими героями, тому — гуляй, Вася.

Якщо ти пересічний українець, багато речей не для тебе. Непересічні зарплати, вілли, маєтки, квартири в подарунок, дорогі автівки, відкриті двері скрізь і всюди, народна любов, — все це не про тебе. Можеш навіть не мріяти. Забудь.

В стражданнях є хоча би видимість єдності. Здобутки — кожному окремо, коли вищезгаданого «ми» немає і близько. Благ цього світу на багатьох не вистачає, а тільки тим, хто найближче до каси.

У нас держава немов існує для особливої касти щасливчиків. Колись я працював у бюджетній установі, де зарплатню на європейському рівні отримувала лише одна людина — начальник, а решта працівників мали африканські зарплати.

Тобто високі європейські стандарти далеко не для кожного. Якщо так, нехай щасливчики, каста особливих, покажуть не на словах, а на ділі, що значить «ми». Нехай самі воюють, жертвують собою, гниють в окопах, стікають потом і кров'ю, втрачають здоров'я на війні.

В культурному цивілізованому суспільстві так не прийнято. Слова «ми», «народ» лунають по-лівацьки, тому їх соромляться респектабельні люди. Бо знають, що за цими словами криються демагогія й омана.

У нас неправильно розуміють цілі держави. Інакше стан справ був би іншим. Держава повинна існувати не для касти особливих осіб, а для всіх громадян, незалежно від статків.

Якщо держава не здатна забезпечити законність, права й порядок на даній території, то навіщо зобов'язання? Треба чесно визнати, дивлячись правді в очі: ми не можемо. Держава не повинна вводити нікого в оману, діючи як лохотрон.

Що значить країна мрій? Місце, де живуть мріями й не усвідомлюють реальність сьогодення. Розумова обмеженість змушує оперувати лише двома категоріями «ми» й «вони». Дурні люблять бути обдуреними. Якщо дурень порозумнішає, для нього це рівносильно смерті.

Захотіли мати європейський рівень життя, але не звикли жити по-європейськи, слідувати цінностям вільного демократичного світу. Значить, треба повчитися в інших. Є позитивні приклади.

Сьогодні країни Балтії та Фінляндію можна вважати цілком успішними країнами, які є позитивним прикладом. Їхній історичний шлях успішний. Видимо, причина в тому, що в цих країнах менше демагогів і дурнів, вразливих перед впливом демагогічних нісенітниць.

Литва — маленька прибалтійська країна, яка є свідченням того, що велич визначається не розмірами території, а якістю держави.

Що з того, що колись Велике князівство Литовське охоплювало територію аж до Дніпра? То було дуже давно. Як каже прислів'я, то було давно й неправда.

Серед литовців хіба що тільки божевільні мріють про Велику Литву, що в нормальному суспільстві схоже на крайній клінічний ступінь. Литовці не схильні до такого прояву меланхолії, як сумувати за минулим, тому їхня країна прямує вперед, а не назад в середньовіччя.

По-перше, велич визначається не розмірами території, а якістю держави. По-друге, коли належну якість створено, нема про що мріяти. Литва є членом ЄС, Шенгенської зони й НАТО не в чиїхсь солодких мріях, а в реальності. Мрійникам нема чого робити.

Справжнє християнське суспільство складається не з мрійників і тих, хто тільки й знають, що день і ніч моляться, а з тих, хто створюють добро, зокрема допомагають бідним і знедоленим і гарно розуміють, що люди щодня потребують турботи, одягу, їжі та даху над головою.

Турбота про ближнього мусить бути не уявною, не лише на словах або заради піару, не раз на місяць чи на рік, а щоденно, щогодинно. Ось що значить якість життя, одна з важливих речей, якою визначається велич країни.