Не кожна віра рятує й допомагає. Одне діло — християнство, інше — сатанізм. Одне діло — творити добро, інше — розповсюджувати зло. Одне діло — віра в Творця всього, інше — віра в те, чого нема.

Українців закликають вірити не в Бога, а в перемогу над ворогом у війні. Фактично це віра в те, чого немає. Перемога ще далеко не настала, і невідомо, чим ця війна закінчиться. Але все одно закликають вірити.

Як висловився один мудрець, ми є те, у що ми віримо. Можна заключити: хто вірить в неіснуючі речі, той сам не існує. Ось так новітні хунвейбіни позбавляють людей їхнього буття й права бути, по суті вбивають духовно, що може бути гірше фізичного вбивства.

Сучасні хунвейбіни не знають спокою в намаганні створити враження, ніби на них тримається країна, ніби вони — передовий загін в державотворенні. Вони шельмують ворогів направо й наліво, перемагають у диванних баталіях, розбудовують державу за допомогою гасел і командують арміями ботів.

Часто енергія молодості переважає над інтелектом. Замість того, щоби повторювати нісенітниці, краще зупинитись, подумати, здобути для початку освіту на світовому рівні, почитати корисні книжки, набратися досвіду. Але ні, кожного тягне побути державним діячем, хай не насправді, хоча б у своїй уяві та в уяві інших, але виходить чергове посміховисько, якщо не сказати срамота на весь світ.

В комуністичному Китаї 60-х років, звідки виникло це слово, хунвейбінами була радикально налаштована молодь, чий запальний ентузіазм партія вирішила використати для боротьби з інтелігенцією та іншими небажаними елементами. Хунвейбіни не тільки стежили й доносили, але й влаштовували самосуди й акти приниження тих, кого підозрювали в нелояльності режиму.

Виглядає невипадковим те, що час від часу з'являються публікації, у яких обґрунтовується доцільність офіційно взяти на озброєння досвід такої передової країни, як Китай.

Навіщо запозичувати, коли є свій досвід? Подібне було в історії України. У нас були і є свої хунвейбіни.

Колись завзятих молодиків, які ставали комсомольськими активістами, більшовики посилали розкуркулювати селян і ті старанно виконували завдання. Вони були із селян і добре знали, в кого, що і де заховано. В результаті стався Голодомор.

Часи змінилися, але народ такий же самий. Ті ж самі пихаті, бидлуваті типажі, не сильно обдаровані мізками, тільки замість комсомольців — націоналісти й так звані патріоти. Найздібніші з них стали володарями суспільної думки, строчать пости в блогах, визначаючи, хто ворог, а хто ні, наказуючи, що повинні робити інші, тиражуючи гасла, ніби гаслами можна побудувати щось.

Інші хунвейбіни, рангом нижче, проводять акції, бойкотують небажаних артистів і ганяються з битами за представниками ЛГБТ спільноти. Ще кілька років тому влаштовували погроми заходів мистецтва, яке не відповідає, як вони вважають, «традиційним цінностям».

А ми дивуємося, що з українською демократією щось не так.