Самовпевнені, тупі, нечутливі дурні. Їх багато. Маячня маячнею, як написано в біблійній книзі Притч, — це плоди їхньої діяльності.
Коли настає біда, щось у голові перемикається. Раніше заблоковані нейрони оживають і починають посилати електричні імпульси. Сльози покаяння навертаються на очі.
У кожного своя історія. Зазвичай трапляється подія, яка служить поштовхом до змін у свідомості. Життя пізнається не з книжок.
Хтось продав квартиру, отримані гроші інвестував у лохотрон і раптом залишився ні з чим: без квартири, без грошей.
Інший повірив у байки про солодке життя за кордоном, а тепер постійно пише, як там погано жити: важка робота, грошей не вистачає, але немає можливості повернутися назад, бо вліз у борги, через що не дають візу.
Дівчина покохала хлопця, а він її кинув, знайшовши собі іншу.
Хтось одружився з жінкою, яка виявилася мегерою, і тепер змушений щодня терпіти моральне знущання над собою.
Іноді хочеться плакати від відчаю. Хто винен, що ти такий?
Ще є час для виправлення. Пора робити висновки й розумнішати. У наших бідах винні ми самі, а не хтось інший.
Дурні ненависні Богові. Він робить так, щоб змусити їх замислитися, бо Господь хоче не смерті грішника, а виправлення.
Роками я займався абстрактними теоріями, вивчав філософію й теологію, а зараз відкриваю для себе нові горизонти. Суть у тім, що теорія без практики є мертвою.
Раніше я не розумів, яка користь може бути в тім, що хтось страждає і плаче. Так заведено, що батьки привчають змалку своїх дітей оминати страждань, шукати легких шляхів, соромитися сліз.
Прозріння грішника є першим кроком до порятунку. Краще так, аніж зовсім ніяк.
Сльози на очах є проявом дивовижного чуда покаяння. Свідомість починає змінюватися разом із поглядами на речі й поведінкою. Не треба соромитися цих сліз.
«Блаженні ті, хто плачуть» (Матв. 5:4). Апостол Павло закликав плакати разом із тими, хто плаче. Це не просто прояв емпатії, а подарована з небес можливість скористатися моментом і пережити разом із кимось дивовижне чудо покаяння.
