Згадую нашу школу, звичайну і російськомовну. Так звана шкільна освіта відзначалася низькою якістю викладання, а також ідіотською програмою, зорієнтованою не на духовний розвиток і розкриття творчих здібностей, а на те, щоби заповнити мозок учнів будь-якою інформацією, яка непотрібна в житті.
Педагогічні кола носилися з інклюзивною освітою, яка стосувалася дітей з відхиленнями, розхвалювали її на всі лади. Суть ідеї в тім, щоби розумово відсталі діти навчалися разом з усіма за звичайною програмою, відчували себе нормальними, не маючи жодних докорів сумління. Щоби забули й не знали, що вони такі, а не дай бо, хтось натякне і здогадаються, тоді все пропало.
Ніхто не збирався питати нормальних дітей, чи хотіли б вони навчатися разом з не зовсім нормальними. Не враховували те, що як риба потребує і шукає глибини, так і людина — адекватного середовища для свого розвитку. Проблемні діти потребують особливих підходів, не помічати їхніх проблем не є вирішенням, займатися з ними повинні спеціальні, підготовлені фахівці.
В нашому класі Вадим, який перехворів у ранньому віці на менінгіт, був розумово відсталим, якщо не сказати повним дебілом, хоча із відносно благополучної сім'ї: мати юрист, а тато моряк. Вчитися Вадим не міг і не вчився, не виконував жодних навчальних вправ і завдань, його ніколи не викликали до дошки, бо не мало сенсу. Через свої витівки він був постійним головним болем вчителів, регулярно доводив їх до нервових зривів, деякі доходили до виснаження і звільнялися, не маючи сил і нервів працювати далі. В якості розваги на перервах хапав дівчат за сідниці, дико регочучи. Неодноразово його батьків викликали в школу, але вони не могли нічого подіяти або не сильно хотіли.
Інший підліток, рудоволосий істеричний психопат Альберт, якого поза очі називали Аліком, затероризував учнів молодших класів. Він змушував їх вишикуватися в ряд і віддавати йому честь, ніби генералу. Непокірних хлопчиків хльостав шкіряними рукавичками по обличчям. Вчителі відверто казали, що після закінчення школи Аліка, скоріше за все, чекає тюрма.
Шкільна програма була розроблена таким чином, щоби не дозволити будь-який духовний розвиток і творче зростання, цих понять в ній не існувало. Нас примушували вивчати предмети й запам'ятовувати гори інформації, непотрібної в житті. Благом було по закінченню школи забути все це, ніби розпочавши життя знову.
Найважливіші для розвитку творчих здібностей і почуття прекрасного предмети, як от музика і малювання, вважалися другорядними.
На уроках музики ми співали хором пісню російською мовою «По долинам и по взгорьям шла дивизия вперёд». Керівництво не подбало адаптувати репертуар до більш сучасного рівня. Весь світ слухав поп і рок-музику або джаз. Стали класикою "Let It Be" бітлов і "Nocking On Heaven"s Door". Скільки на світі існує чудових творів. А ми, як ідіоти, повторювали "По долинам и по взгорьям шла дивизия вперёд".
Світ був ніби розколотий на дві реальності: з одного боку — шкільна та офіційна, з іншого боку — звичайна. То була далеко не найкраща атмосфера для виховання. "По долинам и по взгорьям..." викликала майже нудоту, а не бажання творчо розвиватися. До самої музики, з нотною грамотою, гамами, акордами, теорією гармонії ми так і не дійшли. Потрапляти з точністю в ноти я теж не навчився.
Те ж саме з уроками малювання. Вчителька згадувала про епоху Відродження, називала імена Рафаеля, Мікеланджело та інші, але ми малювали натюрморти й більше нічого. До інших жанрів, як от пейзажі й портрети, ми не дійшли, на жаль.
Улюбленим нашим заняттям було грати в футбол. Але на фізкультуру виділявся один урок на тиждень. Видимо, розробники шкільної програми вважали фізичний розвиток також другорядним. Для порівняння, в деяких престижних американських школах уроки фізкультури проходять п'ять разів на тиждень.
Не дивно, що в умовах поганої, неадекватної сучасним потребам, навіть шкідливої шкільної освіти, яку освітою важко назвати, двієчники часто виявляються більш успішними в житті, аніж відмінники. Вадим, згаданий вище, якого вважали дебілом, після восьмого класу подався в морське училище, а ще через рік чи два влаштувався на престижну роботу, про яку інші могли тільки мріяти, і чи не першим з колишніх однокласників придбав авто.
Ось що значить, коли рідна мати юрист. Потім з'явилися чутки, що Вадим збирається стати депутатом.
