Рабів до Раю (не) пускають?

Сказати, що Україна є країною  зі складною історією, нічого не сказати. Ніде більше в Європі не було стільки страждань, поневірянь, болю. Постає запитання: за що?

Потрібно приборкати хаос. Почати жити духовним життям. Покладатися не на плоть і кров, а на Дух. Духовність походить від слова Дух. Бог і є той самий Дух живий, який рухає і упорядковує все, творить і розвиває, рятує і визволяє, наповнює і освячує. Нове народження — початок нового життя, кардинально іншого.

Шлях до звільнення поневолених народів лежить в площині духовності. На відміну від комуністів та інших маргіналів, Ісус Христос не закликав до насилля, а навпаки. Є ризик скотитися назад у варварство зі ще гіршими наслідками. В XX столітті так і сталося. Народ, який пішов за соціалістами і комуністами, отримав купу проблем, наслідки яких країна пожинає досі. 

Вислів «рабів до Раю не пускають» дехто приписує отаману Сірку, але історики мають сумніви. Кому би ні належав, цей вислів наводить на певні думки. Імовірно він виник в новітній історії як віддзеркалення радикальних закликів до боротьби за свободу.

Почнемо з того, що таке рабство і звідки воно. Рабство гріха є найтяжча форма рабства, яке позбавляє людину людського вигляду. Навіть звірі не здатні на таке. Не хочеться зараз перелічувати всі різновиди скотства, описувати всю глибину падіння, на яке здатні нечестивці. 

Ми змушені говорити про історичний контекст, коли зароджувалося християнство. Рабовласництво було системою соціально-економічного устрою. В умовах постійних війн і завоювань потрапити в неволю було не найгірше, що могло статися. Завойовники не брали в полон і не щадили тих, кого вважали не вартими нічого.

Варварські народи, які опинилися на узбіччі цивілізації, не мали вибору перед загрозою фізичного знищення. Раб міг радіти, що залишився живим.

У своїй книзі «Про місто Боже» св. Августин розмірковує над історією Риму, який Бог возвисив і поставив сильнішим багатьох міст, країн, племен і народів. Центр культури й цивілізації на землі, Рим став головним оплотом християнської релігії. Як не дивно, значну частину його населення становили раби. 

Тему рабовласницького устрою полюбляли смакувати комуністи, використовували її для обґрунтування теорії класової боротьби й закликали робочих і селян скинути ярмо методом збройної боротьби.

По суті, це означає крок назад, тобто регрес, повернення до попереднього стану, який передував потраплянню в неволю. Як результат, комуністична ідея принесла народам не волю, а ще жорстокіше поневолення і масове винищення.

Зі зникненням рабовласництва як системи економічного устрою, слово раб набуло негативного значення. 

Психологічне рабство — настільки глибинне явище, що існує і понині. Рабський менталітет означає між іншим інтелектуальну обмеженість, слабкість воли, страх перед самостійністю в прийнятті рішень. Все, що людина ні робить, вона робить для когось. Працює на когось. Заробляє гроші для когось. Живе для когось. 

Зовсім інший рівень — бути рабом Божим. Давид, Мойсей, народ Ізраїлю звуться рабами Божими, що означає велику честь і відданість, яка позбавляє свого власного его. Особистість прагне розчинитися в божественному, щоби не залежати ні від кого. Це ще не справжня свобода, тому що про свободу волі не йдеться, але крок уперед.

У своїх листах апостоли називали себе рабами Ісуса Христа. Не дуже вони шанували волелюбність. Потрібно полюбити ближнього і послужити йому, щоби претендувати на більше.

«Хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба» (Maтф. 20:26-27).

В Біблії це слово не має того негативного сенсу, який стали надавати йому набагато пізніше під впливом радикальних соціальних ідей.

Чи пускають рабів до Раю? Сказати, що зовсім ні, було би неправдою. Принаймні відомо багато прикладів тих, хто в земному житті були рабами Божими, а нині перебувають у Раю. Авраам, Мойсей, Давид і пророки, апостоли, святі та праведники.

Свобода здобувається за допомогою віри. На відміну від комуністів, соціалістів та інших маргіналів, Ісус не закликав до збройної боротьби й насилля, а навпаки. Християнство допомагає долати маргінальні ідеї, бо містить в собі здоровий глузд і дає мудрість.    

Народжений духовно отримує покликання, життєву ціль, бачення майбутнього, мотивацію і сили для реалізації своїх здібностей. Вільна людина здатна хотіти, воліти, діяти самостійно, маючи сильну мотивацію.  

Мало здобути, ще треба утримати, бути гідним безцінного надбання. Свобода передбачає відповідальність. Треба постійно мати сильну віру, мотивацію, робити зусилля заради омріяного Раю і водночас бути відповідальним за свої дії. Потенційно сила волі може бути безмежною.  

«Поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» (Матф. 17:20)

Спаситель не сказав: якщо попросите, я все зроблю за вас. Ви самі зробите. Матимете силу волі, якщо захочете, здатну пересувати гори, творити чудеса, змінювати навколишній світ, долати всі бар'єри. Ви самі, а не хтось замість вас. 

Во Христі віруюча людина набуває суб'єктності, стає вільною як дієвий суб'єкт, зі своєю волею, інтелектом, здібностями, маючи свободу волі й силу здійснювати бажане. 

Справжні суттєві зміни, які не на словах, а на ділі, не потребують часу протягом десятиліть і століть. Достатньо прямо зараз почати жити новим життям, за новими правилами, в новій реальності.

Таким чином після звільнення від рабства гріха відкривається шлях до свободи поневолених народів.