Ісус Христос — єдиний Спаситель усіх. Господь розіп'явся, аби здолати смерть. Це подвиг з подвигів, порівняно з яким меркнуть усі діяння грішних людей, якими б видатними вони не були. Ніхто не зміг би зрівнятися зі Сином Божим і пройти той же самий шлях від початку до кінця.
Сакральні жертви нікого не рятують і не приносять користі. Єдина по-справжньому рятівна жертва — це хресна смерть Ісуса Христа. Тому часто найвищою відзнакою є Хрест.
В розвинутих країнах найвища державна відзнака не містить слова «герой», яке асоціюється з міфологією, а часто має хресний символ, що є даниною християнським традиціям. По-чудернацьки виглядало б звання «Герой Франції» або «Герой США».
Кожна країна має свою найвищу нагороду. У Великій Британії — це Хрест Вікторії, у Німеччині — Хрест Пошани за Доблесть, у Данії — Хрест Доблесті, у Литві — Орден Хреста Вітіса, в Естонії — Хрест Свободи, у Фінляндії — Хрест Маннергейма, в Іспанії — Лавровий Хрест Св. Фердінанда.
Звання героя як найвища державна відзнака, визначена саме цим словом, як от Герой України, існує лише у пострадянських країнах, в Північній Кореї, В'єтнамі й на Кубі. Наприклад, Герой Республіки Куба. У Північній Кореї — це Герой Народної Республіки.
У відсталих пострадянських країнах залишається культ героїв, успадкований від совка, і народ схильний вірити в героїчні міфи.
Здається, звіти й репортажі з фронту все більше нагадують історії про червону армію, Будьонного й Чапаєва.
Якщо солдат героїчно загинув, то за логікою командир повинен пишатися ним і першим засвідчити свою пошану. Чомусь імена й прізвища командирів сором'язливо не називають, ніби вони ні при чому.
Якщо професіоналізм командирів оцінювати за героїзмом підлеглих, найкращий той, хто вміє з легкою совістю посилати людей на смерть, це і є головна здібність. Але професіоналізмом тут і не пахне.
Героїчні байки створюються для того, щоби приховати чиїсь зашквари. Виникає замкнуте порочне коло: неадекватна оцінка реальності, яка свідчить про непрофесіоналізм, потребує міфічно-героїчних історій для свого існування, останні, власною чергою, позбавляють мислення об'єктивності, що призводить до помилкових, непрофесійних дій.
Ще в дитинстві я перечитав багато книжок про війну. Витвори міфотворчості саме розраховані на тих, у кого недорозвинуте об'єктивне мислення, особливо на молодь. В кожній історії про подвиги не вистачає фактичного матеріалу, подробиць про деталі й обставини. Інакше може виявитися, що той чи інший герой — жертва обставин і чужої безвідповідальності і міф зникне.
Залишки радянських традицій впадають в око. Ми хочемо, щоби цього не було, а воно процвітає. Треба частіше проговорювати, за що йде виснажлива боротьба, детально й по пунктах. Сказати, що війна за нашу країну, звучить надто абстрактно. За яку нашу країну? Вона може бути різною. Конкретизуйте.
Буває, ентузіазм патріотів використовують сумнівні типи для своїх корисних цілей. Це проходили неодноразово. Так було, і так буде. Тому треба проговорювати.
У таких країнах, як Швейцарія, Данія або Норвегія, немає героїв, зате якість життя свідчить сама за себе. Краще жити в нормальній країні без героїв, аніж у відсталій, злиденній країні, де чи не кожен другий-третій герой і де населення годують міфами.
