Боже, Ти один єдиний Цар, один єдиний Господар над всесвітом, один єдиний Суддя. Господи Ісусе, тільки Ти є Спаситель, якого достатньо, а інших не треба.
Я знаю одне. Згідно з усіма канонами, є тільки один єдиний Христос Спаситель, і ніколи не буде іншого. Якщо так, навіщо потрібні інші рятівники і жертви? В тім і є рятівна роль Ісуса, щоби розірвати замкнуте вбивче коло, зупинити Молоха, який перемелює людські життя, припинити традицію сакральних жертв, які не приносять жодної користі.
Хто ми перед Богом? Ніхто й ніщо. Воші, які возомнили про себе щось.
Ніякі людські жертви, якими б численними не були, не варти хресної самопожертви Ісуса. Ніяка кров, хай навіть море крові, не варта ані краплі неоціненної крові Сина Божого. Ніякий героїзм не зрівняється з подвигом Спасителя. Усе суєта суєт, як казав біблійний мудрець.
Люди як мурахи або воші, порівняно з Богом. Чи може мураха збагнути красоту палацу? Чи можемо ми осягнути реальність, у якій живемо? Чи не надто ми швидкі зі своїми оцінювальними судженнями, проклинаючи одне, вихваляючи інше?
Люди створюють собі героїв, чия слава мінлива і ніколи не буде вічною. Змінюються часи, й героїв минулих часів, яких прославляли колись, осипають прокляттями. Так було і так буде, це реальність. У нас люблять впадати в крайнощі.
Автори високомовних промов про героїзм готові з легкістю посилати на смерть одних і виправдовувати вбивство інших заради благої цілі. Це супроводжується створенням і розповсюдженням нових міфів.
Міфологія існувала до появи розвинутої релігії. Подібна ситуація склалася в пострадянському суспільстві. Духовність ще не восторжествовала над матеріалізмом і атеїзмом, але страх перед силами природи нікуди не дівся.
Кожна біологічна істота смертна, це закони фізіології, які встановив Творець. Усі тією чи іншою мірою бояться смерті, що є проявом страху перед природою з її невмолимими законами. Простіше за все вважати, що смерті нема, але це не вирішує проблем.
Якщо герої не вмирають, як заявляє дехто, напрошується висновок: вони не біологічні істоти, тому при житті не мають відповідних потреб: їм не потрібна їжа, житло, відпочинок, зарплатня, умови для особистого розвитку. Вигідно, правда?
Як в анекдоті про Чапаєва. «Орли, птицям гроші потрібні? Ні. Так ось, орли, я пропив вашу зарплатню». Розквіт міфотворчості означає, що суспільство рухається не вперед, а назад до первісного стану.
За кожним міфом криється нелицеприємна правда, коли чиєсь недбальство призвело до трагічних наслідків. Якщо аналізувати й розбиратися, суспільство дізнається правди. Тому придумують рожеві байки про щось нечуване й неймовірне.
Ми хочемо, щоб слюсар, сантехнік, двірник, поліціянт, військовий, будь-хто інший виконували свою роботу на професійному рівні. При чому тут героїзм і святий обов'язок? На кого це розраховано?
Держава, яку ми утримуємо за рахунок податків, має свої обов'язки, які взялася виконувати. Якщо ні, потрібна інша влада або інша держава.