Боже, Ти один єдиний Цар, один єдиний Господар над всесвітом, один єдиний Суддя. Господи Ісусе, тільки Ти є Спаситель, якого достатньо, а інших не треба.
Я знаю одне. Згідно з усіма канонами, є тільки один єдиний Христос Спаситель, і ніколи не буде іншого. Якщо так, навіщо потрібні інші рятівники і жертви? В тім і є рятівна роль Ісуса, щоби розірвати замкнуте вбивче коло, зупинити Молоха, який перемелює людські життя, припинити традицію сакральних жертв, які не приносять жодної користі.
Хто ми перед Богом? Ніхто й ніщо. Воші, які возомнили про себе щось.
Ніякі людські жертви, якими б численними не були, не варти хресної самопожертви Ісуса. Ніяка кров, хай навіть море крові, не варта ані краплі неоціненної крові Сина Божого. Ніякий героїзм не зрівняється з подвигом Спасителя. Усе суєта суєт, як казав біблійний мудрець.
Люди як мурахи або воші, порівняно з Богом. Чи може мураха збагнути красоту палацу? Чи можемо ми осягнути реальність, у якій живемо? Чи не надто ми швидкі зі своїми оцінювальними судженнями, проклинаючи одне, вихваляючи інше?
Люди створюють собі героїв, чия слава мінлива і ніколи не буде вічною. Змінюються часи, й героїв минулих часів, яких прославляли колись, осипають прокляттями. Так було і так буде, це реальність. У нас люблять впадати в крайнощі.
Автори високомовних промов про героїзм готові з легкістю посилати на смерть одних і виправдовувати вбивство інших заради благої цілі. Це супроводжується створенням і розповсюдженням нових міфів.
Міфологія існувала до появи розвинутої релігії. Подібна ситуація склалася в пострадянському суспільстві. Духовність ще не восторжествовала над матеріалізмом і атеїзмом, але страх перед силами природи нікуди не дівся.
Кожна біологічна істота смертна, це закони фізіології, які встановив Творець. Усі тією чи іншою мірою бояться смерті, що є проявом страху перед природою з її невмолимими законами. Простіше за все вважати, що смерті нема, але це не вирішує проблем.
Якщо герої не вмирають, як заявляє дехто, напрошується висновок: вони не біологічні істоти, тому при житті не мають відповідних потреб: їм не потрібна їжа, житло, відпочинок, зарплатня, умови для особистого розвитку. Вигідно, правда?
Як в тому анекдоті про Чапаєва. «Орли, птицям гроші потрібні? Ні. Так ось, орли, я пропив вашу зарплатню».
Чи не означають прояви міфотворчості, що суспільство рухається не вперед, а назад до первісного стану?
За кожним міфом криється нелицеприємна правда, коли чиєсь недбальство або помилка призвели до трагічних наслідків. Якщо аналізувати й розбиратися, суспільство дізнається правди. Тому придумують рожеві байки про щось нечуване й неймовірне.
Ми хочемо, щоби слюсар, сантехнік, двірник, поліціянт, військовий, будь-хто інший виконували свою роботу на професійному рівні. При чому тут героїзм і святий обов'язок? На кого це розраховано?
Перш за все, держава, яку ми утримуємо, має свої обов'язки, які взялася виконувати. Якщо ні, потрібна інша влада або інша держава. Мільйони заробітчан проголосували ногами за іншу державу, потім те ж саме зробили мільйони біженців. Які ще аргументи потрібні? Не зовсім патріотично? Зате справедливо, логічно й закономірно.
