Все частіше лунає погляд, що людина — найшкідливіша істота, на совісті якої всіяна сміттям природа, знищені ліси, отруєні ріки. Ця двонога істота нищить усе.
Наука безсила перед глобальними викликами, пов'язаними зі сучасною цивілізацією. Ніщо не може зупинити перенаселення планети, зміни клімату, поступове скорочення й зникнення природних ландшафтів, вимирання видів диких рослин і тварин тощо.
Варто підкреслити, це стосується не москалів, арабів, китайців, євреїв, німців або ще когось окремо, а стосується всього людства. За своєю сутністю ми однакові без виключень. Без докорів сумління людство паплюжить створену Богом природу, ніби покарання за це не буде.
Людина — найстрашніша істота. Дикі тварини не вміють причиняти стільки болю й страждань іншим, як це вміють представники Homo Sapiens, ніби змагаючись між собою у здатності творити зло.
Людина з правильними, адекватними поглядами на Бога, всесвіт і своє місце в ньому розуміє, що вона грішна, і прагне виправитись. Вона шукає якихось рішень, альтернатив. Вона зі сльозами возносить молитви до Отця Небесного з метою отримати прощення.
Зовсім інша справа — так звані «сверхлюди», які вважають себе центром усесвіту. Вони пакостять, не усвідомлюючи, і вважають себе правими. Покаяння їм незнайоме. На їхній погляд, в проблемах винні інші, тільки не вони самі. Це називається атрофія совісті.
Так звані «сверхлюди» возомнили себе володарями планети, але відсутність критичного мислення вдається взнаки, що вказує на стан психіки на межі божевілля.
Гітлерівці, більшовики, ісламські терористи, члени Ку-клукс-клану та інші представники «сверхлюдей» мали свої уявлення про добро й зло, які звели в абсолют. Вони узурпували право судити інших і виносити вироки.
Власний суб'єктивізм робить багатьох сліпими, чим вміло користуються хитрі маніпулятори. Розроблені філософські теорії, цілі методи, як досягти цього.
Ваші судження про добро й зло оцінювального характеру виражають вашу суб'єктивну позицію й не більше. Не варто зводити їх в абсолют, бо це небезпечне ризиками.
Ваша так звана боротьба є передусім боротьбою зі самими собою. Надто багато спокус навкруги, а життєва мета — одна. Покликання від Бога зазвичай дається один раз, як і життя дане тільки одне.
Ми не в центрі всесвіту. Нас не буде, а земля існуватиме, і можливо, вона по-справжньому розквітне без нас. Ми живемо тому, що Господь нас терпить, раз за разом нас милує, прощає наші гріхи, злочини, наше паскудство, недбальство, паплюження творіння Божого. Поки життя триває, нікому не гарантоване потрапляння в Рай, а легше потрапити в Пекло.
Замість доказувати свою нібито правоту, краще визнати помилки, яких набагато більше, аніж ми усвідомлюємо. Це називається об'єктивність, синонімом якої є адекватність.
