Куди ні глянь, не країна, а острів невезіння якийсь, населений дикунами. То війна, то Голодомор, то знову війна, то Чорнобиль, то знову війна.
Усе, що вони намагаються робити, закінчується погано або нічим. Якими б благими ні були наміри, у кінці тунелю все одно вимальовується Пекло.
Хотіли просто жити на своїй землі й так, щоби ніхто не чіпав. Не вийшло. Національна утопія не здійснилася. Десятиліття зусиль змарновані. Мрії, плани, сподівання пішли прахом.
Здавалося, усе йшло гарно. Хоча треба визнати, що не все, а майже все. Ну, частина. Деякі речі — точно. Гарно світило сонце й обіцяло світле майбутнє, щороку щедро родили яблуні в саду, а поля — зерно. Достатньо дарів землі, щоби прогодувати голодних. Живи й радуйся.
Окремі негаразди — то таке. Віджати бізнес, обдурити, розвести лоха, усунути економічного або політичного конкурента — своєрідні прояви національної культури. Точніше, її відсутності, тобто дикунства.
А народ забив на все і намагався правдами й неправдами втекти з острова невезіння. Замість визвольних змагань — змагання, хто швидше втече. Бо тут — свавілля, безправ'я, злидні. Там — цивілізація, спокій, достаток, відчуття захищеності.
Якщо перефразувати покійного Задорнова, давно треба в консерваторіях щось радикально міняти. Варто додати: не тільки в консерваторіях, а й у духовних семінаріях та академіях, а також в університетах.
Якщо серйозно, починати треба зі шкіл та дитячих садочків. Замість навчати дітей насиллю й забивати мізки інформаційним сміттям, потрібно давати корисні практичні знання. Бо свідомість значно впливає на буття. Особливо, якщо ця свідомість заповнена навичками, вміннями щось робити. Наприклад, грамотно скласти текст на будь-яку тему, проспівали мелодію по нотах або намалювати портрета.
Якщо просто хотіти, нічого не вийде. Треба робити щось. Докладати зусиль, використовуючи силу волі. Шукати любові Божої. Здається, ми давно збилися з правильного шляху.
Царства Небесного досягнуть переможці духовних змагань, а лузерів чекає Пекло. Це як у спорті. Бог висуває свої вимоги й обирає найдостойніших для кращого життя. Апостол Павло недаремно порівнював себе з легкоатлетом на біговій доріжці. Релігія і спорт мають багато спільного.
Спортсмен може мати шалену мотивацію перемогти під час змагання, але її не вистачить, якщо він не матиме таку ж саму мотивацію під час тренувань. Той, хто фанатично відданий своїй справі, найімовірніше переможе всіх інших. Як Джордж Бест, котрий у дитинстві ніколи не розлучався з футбольним м'ячем і навіть лягав спати з ним.
Неважливо, хто правий, а хто ні. Сьогодні так, а завтра може бути по-іншому. Ніхто не вільний від помилок. Важливий кінцевий результат.
Можна програти безліч битв, але вирішальною буде остання. Це як розбійник Дісмас, який розіп'ятий на хресті вшанував Ісуса й одразу став святим — найдивовижніше перетворення, якому будь-хто міг би позаздрити.
На жаль, ми не в лідерах у духовній боротьбі. У багатьох є проблема із розумінням, сприйняттям і виконанням заповідей та настанов Ісуса Христа.
Кожне слово Спасителя є закон. Тому що не якийсь пророк, медіум, видатний філософ або політик сказав, а сам Бог сказав. Колосальна різниця. Слово Бога — закон. Бери, йди та виконуй. Кожна хвилина життя повинна бути підпорядкована цій меті.
