Суб'єктивізм у медіапросторі вражає. Нагнітачі істерії не втомлюються малювати жахливий образ ворога. Чим страшніше, тим краще. Щоби змусити кожного трястися за своє життя. Щоби від переляку споживач інформаційного продукту потребував більше й більше новин.
Маніпулятори свідомістю смикають за ниточки, що ведуть у глиб душі пересічного українця, граючи на почуттях, особливо негативних. Окрім ненависті, тиснуть на почуття зневаги.
Паралельно з бойовими діями на фронті йде війна слів. Стосовно ворога вживаються вирази далекі від літературної мови. Деякі, як заклинання, котрий рік рясніють на парканах, воротах гаражів і стінах будинків, своєрідні ЗМІ для вуличної гопоти, яка не читає газет і журналів.
З недавніх пір назву країни-агресора та прізвище ворожого вождя заведено писати з маленької літери. Нечувана річ. Навіть зі Сталіним і Гітлером не було подібного. Організаторів вбивств мільйонів людей боялися й тому поважали, дотримуючись норм правопису, а тут — нікчемний кремлівський карлик.
Сучасне людство втратило страх або мало збройного конфлікту, що триває. Дехто серйозно розмірковує про необхідність ядерної війни для майбутньої світової безпеки.
Щоби повернути страх, використовуються страшилки. Надмірне узагальнення — типове логічне перекручування, яке робиться навмисно. Мовляв, убили Карла Лібкнехта й Розу Люксембург, значить, уб'ють усіх. Тому варто запастися необхідними речами, включно з консервами й засобами гігієни. Щоби вистачило, як мінімум, на місяць життя в умовах облоги.
Українці настільки емоційні, що готові сумувати над долею індіанців, забуваючи про свою власну. Або згадаймо, що було з африканським племенем тутсі. З точки зору вічно стурбованих, доля тутсі стосується кожного. Прогресивне людство повинно завжди відчувати стурбованість. Будьте пильними, товариші. Ворог не дрімає.
Узагальнення частіше бувають вираженням емоцій, аніж проявом розуму. Нагнітання страшилок має на меті вимкнути розум й увімкнути емоції. Перетворити народ на стадо, яке легше гнати на бійню, або робити з ним що завгодно.
«Путін уб'є всіх» лунає як одкровення й гірше багатьох ворожих ІПСО. Простіше простого, западає в душу, тому ефективне, змушує кожного тремтіти за своє існування. Замість спонукати до критичного мислення, володарі суспільної думки розганяють масову істерію. Кому і яка вигода, можна лише здогадуватись.
Історія свідчить про інше. Ані Сталін, ані Гітлер не змогли знищити український народ. Ще менше можливо це зараз. Голодомор не поклав кінець українській нації, а Холокост — єврейській. Не Холокост був приводом для II світової війни, а зіткнення двох потужних диктатур.
Страшилка про те, що «вб'ють усіх» розрахована на людей слабких духом і з недалеким розумом. З точки зору тих, у кого розвинуте критичне мислення, просто смішно.
Радикалізм разом зі схильністю до узагальнень часто зашкалює. У своїй хворій уяві конфлікт між двома країнами перетворили на війну між добром і злом вселенського рівня, хоча збройних протистоянь в різних куточках світу було безліч в історії. Не вперше й не востаннє.
Війни рано чи пізно закінчуються, причому закінчуються вони за столом переговорів. Якщо «вб'ють усіх», хто домовлятиметься про мир і відновлюватиме зруйноване?
У Біблії є слова про те, що Бог бажає не смерті грішника, а виправлення. Так, лузери. Невдахи. Не зуміли збудувати сильну, заможну країну на рівні з Австрією або Польщею. Усе розікрали. Прогаяли багато часу. 30 років незалежності ніяка не перемога, а суцільна поразка.
Але таких невдах — добра половина світу, якщо не більше. Бідних, відсталих країн — десятки. Без лузерів не буває переможців, які відточують на них майстерність. На бідних багаті заробляють статки. Значить, лузери теж потрібні. Інакше Бог не сотворив би.
Хтось приречений програвати, а хтось — перемагати. Результат боротьби не є питанням життя й смерті. Якщо «вб'ють усіх», хто робитиме висновки з історичних уроків і навчатиме дітей та онуків? Врешті-решт, хто гратиме у футбол, як українці це вміють?
У випадку нашої поразки життя триватиме. Ані трагедії вселенського масштабу, ані кінця світу не станеться.
Аби приборкати власні емоції, іноді варто просто випити води. Це допомагає.
