Для більшості українців, громадян цієї країни, має значення не скільки ворогів убито, ворожої техніки спалено, а які міста й села збройні сили здатні захистити й бажано без тотального знищення усього. Щоденні цифри втрат ворога мало про що говорять.
До війни населення Маріуполя було в півтора раза більше населення Херсона, який є обласним центром. Зараз Маріуполь вщент зруйнований, а Херсон, хоча й обстрілювався, не зазнав таких масштабних руйнувань.
Херсон пережив окупацію, але повернувся в лоно України. Так само могло б бути з Маріуполем. В ситуації, коли ЗСУ відступали, чи не було доцільним здати місто без бою? Велике місто з його інфраструктурою могло б залишитися цілим. Але...
Маріуполю «пощастило» бути вотчиною Ахметова. Той підтримував націоналістичний батальйон, а згодом полк «Азов» і надав територію металургійного заводу Азовсталь, свою власність, для створення бази. Ба більше, подейкують, колись «Азов» починався як охоронна структура Ахметова, а з часом переформувався у військовий підрозділ.
Важкі страждання випали багатьом азовцям, яким можна поспівчувати, одні загинули на війні, інші потрапили в полон і відчули на собі жахи каральної машини.
Чи не є доля Маріуполя прообразом майбутнього всієї України? Олігархічна мафія веде країну до руїни, і деякі націоналісти сприяють цьому. Відомо, що чимало так званих націоналістів є на прикормі в олігархів і співпрацюють з ними.
Командир підрозділу і націоналіст Да Вінчі свого часу придбав квартиру в Києві, попри скромну офіційну зарплатню військового. Звідки грошенята? Як вважають, від Пінчука. Щоби заробити стільки, звичайній людині треба працювати тисячі років. Олігархи грошима не розкидуються. За які заслуги? Комбат, який загинув, забрав свої таємниці в могилу назавжди.
Олігархи є вороги вільного, демократичного суспільства і держави без корупції. Зрадник — той, хто співпрацює з ними. Якщо Да Вінчі був шісткою Пінчука, він зрадник, як інші подібні до нього.
Персона загиблого не привернула б прискіпливої уваги, якби його не стали вважати неабияким героєм і кандидатом на місце в пантеоні слави, який планують створити. Додався і конфлікт його нареченої з Тарасом Чорноволом з подальшим нападом на останнього й киданням у сміттєвий бак.
Хто б міг подумати, що таке можливо. Що почнуться розбірки через образи на адресу окремих священних осіб. Що значення тої чи іншої постаті оцінюватимуть не згідно з особливо видатними досягненнями, а за «любов до України».
Сучасні герої пробиваються до слави завдяки впливовим друзям і родичам, які не соромляться оббивати пороги різних інстанцій заради справедливості, як вони вважають, та подекуди діяти агресивно. А якщо серед друзів олігарх, то «жизнь удалась».
Отже, що спільного між олігархією і націоналізмом? Вони здатні тісно взаємодіяти, разом протидіючи ліберальним змінам.
Класичний олігарх — Порошенко, обіймав керівні посади в державі ще з часів Кучми, довгі роки вміло використовуючи владу для примноження своїх статків і завдяки товстому гаманцю завоювавши симпатії серед націоналістичних кіл.
Хтось може сказати, мовляв, Порошенко патріот, багато робить корисного, допомагає ЗСУ. Але без таких, як Порошенко, не було б ані корупції, ані олігархів і збройним силам не прийшлося б жебракувати, ми жили б в багатій країні.
Благими намірами, як відомо, вимощена дорога в Пекло. Поки воїни проливають кров на війні, крутяться корупційні оборудки. Поки одні грабують країну, інші розказують байки про вірність традиціям славних предків і «любов до України».
Годі й казати про те, що націоналістична ідеологія як в теорії, так і на практиці суперечить деяким цінностям вільного демократичного світу. Варто пригадати мистецтвознавців у треніках, які громили виставки, і не в міру палких моралістів, які ганялися з битами за учасниками ЛГБТ прайдів.
Радикалізм не завжди є добре. Консерватизм, коли країна потребує змін і треба шукати незвичних рішень, не є добре. Вірність застарілим традиціям у сучасному світі, який стрімко розвивається, так само.
