Цей текст написано у відповідь на нещодавнє інтерв'ю митрополита, ім'я якого не називаю. Достатньо сказати, що він — відома в публічному просторі особа. Він висловив характерний погляд, який виглядає суперечливим і нагадує події напередодні краху російської імперії, коли деякі священники, типу Гапона, намагалися приєднатися до революції.
Коли Бог карає людей за нечестя та безбожництво, позбавляє їх розуму, в результаті замість об'єктивного погляду на речі, вони впадають у суб'єктивізм, неадекватно сприймають самих себе й навколишній світ, вважають себе пупом землі та заносяться у похвальбі на висоту, з якої потім боляче падати.
Український народ страждає не безвинно. Усі ми грішні, тому потребуємо покаяння. Але замість покаяння, хочемо, щоби оточення ставилося до нас якомога краще. Іноді в солодких мріях заносимося до небес, якщо не вище небес.
Вищеназваний митрополит порівняв страждання українського народу зі стражданнями Христа. Здається, щось з цим не так. Бо де той народ, і де Христос.
Існує один єдиний Бог. Незрівнянний, безподібний. Не було й не буде нікого рівного йому. Ніколи не буде другого Христа, що особливо підкреслювали у своїх працях святі Отці Церкви.
Яким життям жили й живемо ми, та яким життям жив Спаситель людства. Які наші діяння, і які діяння Ісуса. Скільки людей ми нагодували, зцілили від невиліковних хвороб, врятували від гріха, воскресили з мертвих? Які славні чудеса ми сотворили? Скільки милостині роздали? Скільки бідних зробили багатими?
Народ страждає, і Христос страждав, але це не значить, що їх можна порівнювати, не кажучи вже про те, щоби ототожнювати. Бо де той народ, і де Христос. Велика різниця.
Лише найвидатніші постаті в історії, яких одиниці, мали б право порівнювати себе з Христом. І то, з певною натяжкою. Це вершина благочестя, святості, праведності, моральності, на яку тільки здатне людство на землі.
Але вороги християнства роблять усе, щоби нашкодити, напакостити, де тільки можна. Якщо не знищити християнську віру, то спотворити.
На тлі розповсюдження бісівських радикальних соціальних теорій XIX-XX століть почалося оспівування злодіїв. Розповсюдилися кримінальна субкультура з відповідною хибною мораллю.
Замість покаяння, нечестивці обожнюють самих себе, заносяться в похвальбі до небес, потім отримують суворе воздаяння. Чи не кожному приємно чути лестощі на свою адресу. Спритні маніпулятори знають про цю особливість людської природи та вміло використовують.
Дане явище відноситься до того ж розряду похвальби, що й казки про наймудріший та найволелюбніший народ, найпрекраснішу країну, найкрасивіших у світі жінок, найродючіші чорноземи, найбагатшу землю тощо. Лише критично налаштовані люди здатні бачити різницю між похвальбою та реальністю, більшість ведеться на пусті вихваляння, тому демагоги користуються цим для маніпулювання масовою свідомістю.
Пояснювати виключність, унікальність Ісуса Христа не є в інтересах православних фарисеїв. Одразу стане зрозуміло, що вони є ніхто й не потрібні вірянам. Сумнівні посередники є лише перешкодою на шляху людини до Бога, тому зацікавлені, щоби ніхто не дізнався правди.
Замість розвінчувати зло у вигляді псевдовчень, сучасні фарисеї брешуть, порівнюючи народ, який буцімто неймовірно сильно страждає, зі стражданнями Христа. Але де той народ, а де Христос? Це як різниця між землею та небом.
Брехуни удосконалили до найвищого рівня спосіб, як продовжувати всіх дурити, зачіпаючи найцінніше. Бог їм Суддя. Вони отримають своє воздаяння.
