Історія знає багато прикладів, коли окремі народи намагалися протистояти зі зброєю сильнішому супротивнику. Зазвичай це закінчувалося плачевно, їхня правота їх не врятувала.
Варто згадати племена й народи, які марно воювали з Римом, й середньовічну державу кримських готів, яку знищила Османська імперія. Або знищення Київської Русі татаро-монголами.
Вперте збройне протистояння призводило до масового винищення людей. Мудре й своєчасне визнання власної поразки, навпаки, іноді давало порятунок. Сама наша історія свідчить, що краще бути переможеним, аніж переможцем.
Моє дитинство припало на часи, коли я ще застав забутих героїв Великої Вітчизняної. Якщо про них згадували, то лише на День Перемоги 9 травня. Країна-переможець виявилась неспроможною забезпечити своїм героям гідні умови життя. Інваліди похилого віку без кінцівок просили милостиню біля ринків, автовокзалів та в інших громадських місцях.
Щороку 9 травня збиралися разом ветерани, щоби згадати минуле й випити по сто грамів. Зі здивуванням раділи, що вижили в тій м'ясорубці, коли життя новобранців, яких масово кидали в бій, в середньому тривало п'ятнадцять хвилин.
Війна багато чому навчила радянський народ, зокрема, як помирати за партію та її вождів, але не навчила жити. Переможена Німеччина швидко встала на ноги, з часом досягла високого рівня життя, а СРСР залишився зі своїми негараздами, допоки не розвалився остаточно. Висновок: іноді краще бути переможеним, аніж переможцем.
Нинішня Україна є певною мірою продовженням Радянського Союзу й успадкувала багато чого від нього не лише в матеріальному, а й ідейному плані. Перспективи цієї країни не райдужні.
Якби мільярди витрачалися на мирні зусилля, замість війни, ми жили б в набагато спокійнішому, щасливішому світі й наша держава була б іншою.
Люди звикли сприймати мир як даність, що він існує сам по собі, що не треба вкладати в речі, які сприяють миру. Наприклад, культурна інтеграція. Спортивні змагання, діалоги різних культур, міжнародна культурна інтеграція, духовна взаємодія — чому все це перестало діяти?
На жаль, людство ніколи не дослухається до тих, хто проповідує мир. Скрізь і всюди віщають вузьколобі, проплачені кимось пропагандисти війни, для яких людські життя не варті нічого. Як сказав один класик, війни починають багаті, а гинуть бідні.
Співіснування різних народів на землі неможливе без діалогу. Треба вміти розуміти інших. Треба шукати шляхи. Культурна інтеграція, міжнародні круглі столи, пісні й танці народів світу. Колись це працювало. Інших способів немає.
У кожної сторони своя правда. На все може бути протилежний погляд. У кого сильніша горлянка, не обов'язково правий. Але навіть якщо ти на сто відсотків правий, твоя думка не є Істиною в останній інстанції.
Ісус Христос, втілена божественна Мудрість, дав людям Закон, якого достатньо. Іншого нам і не треба.
Як часто ми згадуємо Божі настанови, одна з яких — не відповідати злом на зло? Чи є ми християнами не лише на словах, а на ділі? Усі люблять пасхальні смаколики, але далеко не всі виконують заповіді Христа.
Жодна зброя не рятує і не захищає, окрім духовної. В складні часи, як ніколи, стають актуальними справжні цінності. Треба робити добрі справи, допомагати бідним та знедоленим, любити ближнього, загартовуючи в такий спосіб духовну зброю, бо тільки вона здатна захистити від зла.
