Сучасна криза показує, наскільки крихкою є цивілізація. Як ніколи в історії, людство є близьким до повного знищення. Окрім ядерної війни, можливі інші сценарії, наприклад стрімке потепління клімату або пандемія нової смертельної хвороби.
Еволюція людського виду є чередою масових знищень. Потопи, землетруси, війни, голодомори, епідемії трапляються час від часу з певною періодичністю. Тому що святих і праведників мало, а негідників надто багато. Кожна мразота бачить себе Божеством. Як наслідок, земля не витримує.
Знищення Єрусалима римлянами або Київської Русі монголо-татарами — речі одного порядку. Тривала епідемія чуми спустошила міста й підірвала могутність Візантійської імперії. Можна порівняти між собою Чорну смерть XIV століття, пандемію «іспанки» 1918-20 років і сучасну пандемію, викликану вірусом COVID-19.
Коли нечестивці доходять до крайнього ступеня нечестя й плюндрують творіння Боже, то демонструють свою несумісність з цим світом. Вони не відчувають вдячності за все, що отримують: свіже повітря, сонячне тепло, воду та їжу. Безумство змушує нехтувати законами природи й закінчується трагічно.
Існує погляд навіть серед релігійних людей, що земний світ буцімто злий. Не усвідомлюючи й бувши під згубним впливом Сатани, дехто з уцерковлених хулить Творця неба й землі. Хто надто сильно ненавидить земне, не досягне небесного, бо вони створені як одне ціле.
Нечестивці поклоняються символам і творінням власних рук, живучи у своєму штучному середовищі, як у бульбашці, і вірячи в силу матеріальної, а не духовної зброї, собі на погибель. Рано чи пізно бульбашка лопне, це лише питання часу.
Згадаймо слова Писання. Отець так возлюбив світ, що віддав свого Сина єдинородного за гріхи людства, щоби врятувати світ. Це можна трактувати як свідчення, що людина є частиною природи, яка не може бути більшою за ціле.
Усесвіт є творіння Боже. Небо, земля, гори, ріки, моря, мінерали, рослини, тварини, створені без посередництва будь-кого, важливіші за всі досягнення цивілізації. Небесний купол покриває істинний, величний нерукотворний храм, з яким ніколи не зрівняються рукотворні церкви з цегли та бетону.
Дбати про творіння Боже, поважати, цінувати, берегти його є наш обов'язок як доказ шанування всемогутнього Творця, якому ми маємо бути вдячними. Треба дякувати за все: свіже повітря, воду, сонячне світло й тепло, за дорогоцінне життя, яке дано прожити один раз і яке дорожче за будь-які політичні амбіції.
Те, як у розвинутих країнах дбають про природне середовище, служить гарним прикладом. Правильне, дбайливе ставлення покращує якість життя. Хочеться просто бути там, милуватись краєвидами, жити й насолоджуватись.
Хто шанує Творця, отримує благословення й творчу силу, а хто не шанує, не здатний створити нічого вагомого. Потрібно вміти розділяти між первинним і вторинним, щоби мати мудрість, приймати правильні рішення, діяти ефективно й досягати мети.
У природній гармонії черпали натхнення найгеніальніші митці. Високе мистецтво завжди було пов'язано з природою як вторинне від неї. Воно виникло внаслідок бажання людей відобразити навколишній світ, виразивши вдячність Творцю. Первісні наскельні малюнки вже свідчать про високий рівень майстерності.
Нікчемних посередностей, лузерів і невдах — мільйони, а геніїв — одиниці. На уроках геніїв варто вчитися. Шануймо Творця, цінуймо творіння, дякуймо за все. Нехай Бог благословить нас.
