Світ змінюється, зміни відбуваються не без болю, з драматичними подіями, колізіями, тому що чимало хто не хоче змінюватись і намагається чинити опір Провидінню собі на біду.
Розбещене атеїзмом і радикальними соціальними теоріями суспільство повертається до своїх джерел, як блудний син до батька — з труднощами, поневіряннями, стражданнями. Відбувається переоцінка цінностей. Не без болю, не без сліз.
Кінець кінцем все буде добре. Пристрасті уляжуться, війни закінчаться й буде мир, про який ми давно мріємо.
Років через п'ятдесят сьогоднішніх так званих лідерів суспільної думки ніхто не згадає, їх забудуть і ніхто не знатиме їхніх імен, як і зараз ніхто не пам'ятає імен тих, хто задавали тон на сторінках газет «Правда», «Труд», «Ізвестія», які друкувались масовими накладами років п'ятдесят тому.
Зате Івана Дамаскина, араба за національністю, який у VIII столітті написав книгу «Точний виклад православної віри», пам'ятатимуть завжди, а його працю читатимуть і перечитуватимуть. Це не просто класика, а книга на всі часи.
Час іде тільки вперед, а не назад. Історію не змінити, та і не треба її міняти. Щодо причин, чому трапилось так, а не інакше, не нам судити.
Є чітка послідовність історичних подій, визначена Творцем. Спочатку з'явилися динозаври, після них — люди, а не навпаки. Спочатку були Афіни, потім постав Рим. За Старим Заповітом слідує Новий. Після того як був розіп'ятий і воскрес Ісус Христос, трапилася Юдейська війна.
Замість гріховного земного Єрусалима, люди побачили Єрусалим небесний, і це стало найбільшим досягненням протягом століть.
Порівняно з Божим Словом, народженим у вічності, перед усіх часів, поза межами простору й матерії, меркне усе, коли-небудь сказане або написане людьми. Рукотворні творіння — ніщо порівняно з Творінням, яким є всесвіт, але навіть воно не здатне вмістити всієї повноти Божества.
