Ненавиджу. Впевнені у собі, задоволені, благодушні фізіономії, на яких написано: їм усе трин-трава. Фізіономії, які немов просяться, щоби по ним вдарили, і водночас сповнені правоти. Вони скрізь, поблизу фронту й у глибокому тилу, чалапають вулицями у справах, сидять у кафе або метушаться деінде.
Відчуття провини їм незнайоме. Покаяння — теж, а цікавить, як дістати грошенят, поїсти, поспати, послухати новини й подивитись радянське кіно з улюбленими акторами, яких вже немає серед живих. Вони — впевнені у своїй правоті.
Який народ, така й влада. Корупціонери — теж впевнені у своїй правоті, хоча не афішують. Попит народжує пропозицію. Попит швидко порішати питання за гроші створює відповідну пропозицію з боку посадовців з низьким усвідомленням відповідальності. Здається, скрізь вітер доноситься шелест купюр і таємничий шепіт.
Я не вірю, що 24.02.2022 усе змінилося й раптом цей народ став святим і праведним. Чудеса бувають, але не в даному випадку. Я не вірю в міфологію з її героїчними байками.
Ба більше, добрих людей немає і не буває. Просто не існує. Викинути з голови хибну ілюзію про добрих людей раз і назавжди. Ніхто не встоїть проти Бога. Розумні знають свої вади, а нерозумні залізобетонно впевнені у своїй правоті.
Земний світ — не Рай і ніколи не буде Раєм. Це світ не веселощів, а страждань, розчарувань і болю. Він таким створений. Звикаймо. Чому й навіщо? Нам не дано знати шляхів Божого провидіння, але варто знати своє призначення. Відпетляти не вдасться. Історію творять видатні особистості, обрані Богом, а безлика соціальна біомаса може тільки заважати.
Як висловився один класик, усе не так погано, як здається, а набагато гірше.
Скільки людських жертв, а нам трин-трава. Скільки святих і праведників віддали життя за віру, а ми дозволяємо собі розслаблятись і весело жартувати.
Іоанн Хреститель поклав свою голову, яку принесли на блюді під час застілля, щоби ми забули про спокій. Син Божий пролив свою кров і був розіп'ятий, щоби ми втратили самовпевненість раз і назавжди, не робили благодушних фізіономій і пам'ятали, у якому жорстокому світі живемо.
Суд Божий ось-ось настане. Наближається кінець світу. Судний День стає все ближче з кожною хвилиною, а ми жартуємо, намагаємось зберігати благодушний настрій. Замість постійно молитися й зі сльозами на очах просити Божого милосердя, проводимо час у розвагах.
Насичена драматизмом євангельська історія необхідна, аби розвіяти надто благодушний настрій читача. Усе дуже серйозно. Бути особистістю — ризиковано.
Ми винні перед Богом. Ісус звинувачує нас. Бог віщає через голос совісті, яка повинна бути в кожного, щоби не давати спокою.
Незадоволення собою нам потрібне як внутрішній двигун, як засіб проти самозаспокоєння, самовпевненості й благодушного настрою. Незадоволення собою штовхає до змін, і починати зміни треба зі самих себе.
