З часом я все краще розумію настанови Нестора Махна, який сповідував анархізм. Чим більше я читаю патріотичних блогерів про величезне значення української держави, заради якої агітують кожного жертвувати собою, тим частіше згадую Нестора Івановича і легше стає на душі.
Держава — це монстр Левіафан, який жере своїх прихильників. Розумна людина не може служити Молоху, який перемелює людські життя. Наївні обивателі ведуться на пусті гасла, а в результаті залишаються ні з чим.
Без західної матеріальної підтримки ця держава не проіснує і місяця. Вона не є самодостатньою. Заради чого все? Якщо придивитись, там порожнеча. Король-то голий.
Ми стикаємось із засиллям діячів, за кожним з яких стоїть інша сила: Сорос, держдеп США або олігархи. Вони сидять на грантах. Як відомо, хто платить, той заказує музику. Що з того вийде, не важко здогадатися. Суцільне окозамилювання, балаканина й профанація.
Грантожери й патріотичні блогери не пишуть правди. Їм байдуже, який відсоток українців перебуває за межею бідності, живуть у нелюдських умовах, без централізованого водопостачання, харчуються непотребом. Їм нема діла до стану медицини й екології.
Де була ця держава, коли діти-сироти потребували турботи? Я бачив їхні сльози в дитячому притулку, сльози дітей, позбавлених усього, які не мали ані іграшок, ані книжок, ані олівців і паперу для малювання, нічого. В їхніх очах я бачив злість і бажання помсти покидькам у високих кабінетах, яким начхати. Ставши дорослими, вони мститимуть за зруйновані мрії, за вкрадене майбутнє, за байдужість, за скотиняче ставлення.
Я був молодим аспірантом, сповненим благих намірів і віри в добро. Життя показало, наскільки я був неправий, багато в чому наївний. Після років поневірянь я не позбувся остаточно своїх вад. Я заплатив високу ціну за віру в райдужні гасла, до яких брехливі вчителі привчали з дитинства.
Де була ця держава, коли в студентському гуртожитку мене пресували бандити?
Де була держава, коли я не міг отримати зарплатню за кілька місяців важкої фізичної праці на будівництві, а лише після значного зниження курсу гривні?
Де була держава, коли в науковому інституті мені перешкоджали, а блатних неуків керівництво просувало по кар'єрних сходах?
Де була держава, коли шахраї кинули мене на гроші при купівлі квартири?
Де була держава, коли мене виганяли з роботи, у яку я вкладав свою енергію і душу?
Де була ця держава, коли банк «Меркурій» відмовився повертати мій депозитний вклад у валюті через буцімто відсутність грошей, а віддав у гривнях після знецінення? Банк зробив розрахунок не за новим валютним курсом, а старим, який мав місце на момент підписання договору. Усе ніби законно. В результаті я втратив половину суми, яку мав напочатку.
Де була держава, коли ЗМІ на догоду мафії шахраїв і «кидал» розказували, яка у нас чудова країна, за яку кожен повинен бути готовий віддати життя, і яке щасливе майбутнє чекає українців, а натомість отримали зубожіння, війну, розруху й масову втечу населення.
Де була ця держава? Вона була тут і поруч. Усе перелічене вище сама держава і робить, кришує бандитів, плодить шахраїв, покриває свавілля, плює на бідних, порушує права, грабує, зневажає, знущається, неволить, експлуатує, гнобить.
Коли я чую заклики до самопожертви заради держави, мені хочеться кричати. Схаменіться!
