Фразу «виграти війну та програти мир» я почав використовувати ще з літа минулого року.

Отже, що це означає для України.

Контури перемоги у нас поки чітко не визначені, саме тому, що немає раціональної візії, що таке перемога для України і що означає поразка.

А що таке «програти мир»?

Програти мир — це не спромогтися вивесту країну на якісно новий рівень розвитку.

Якщо нація буде «природнім шляхом» вимирати та йти у світове розсіяння — це програти мир.

Рівень складності економіки, нижче за Туреччину — це програти мир.

ВВП менше, аніж у Польщі — це програти мир.

Не подолати бідність і не перестати бути найбіднішою країною Європи — це програти мир.

Україна проходить третю фазу геополітичної субєктивації в своїй історії.

Національна визвольна війна Богдана Хмельницького проти Річі Посполитої у 17 столітті, збурила розсклад сил та перемішала геополітичний пазл між трьома найбільшими гравцями у Східній Європі: Річ Посполита, Османська імперія та Московське царство. 

Потім в цей заміс додалися Швеція, Трансильванія, Молдова, Волощина і навіть Австрія.

Постала перша козацька українська держава — Гетьманщина. 

Але вона стала жертвою геополітичного компромісу між росіянами, поляками та турками.

Для Правобережжя це закінчилось добою Руїни.

А сама країна надовго залишилась у аграрній ніші регіонального розподілу праці.

До речі, зниження євпропейських цін на зерно стало однією з причин занепаду Річі Пополитої у 18 столітті, а потім її розділення на три частини.

Гетьманщина — це військова демократія з розподілом суспільства на козаків-воїнів та гречкосіїв-селян і міщан.

Зараз у нас формуються умови для активування двох стратегічних напрямків розвитку.

Або повернення у архаїку, щось на зразок українського відзеркалення дугінського «археомодерну» в Росії.

Це остаточна деіндустріалізація, урбаністична криза великих міст, аграрна трансформація невеликих містечок і різке скорочення великих сіл.

Військова демократія та Руїна, на цей раз, Лівобережжя.

При цьому, повне відкриття кордонів для імпорту. 

Лампочки, генератори, зброя, одяг, транспорт, паливо — все імпортне.

Україна в цій моделі експортує сировину, передовсім аграрну і людей. 

Це не тільки експорт робочої сили. 

Але і експорт військових у вигляді приватних військових компаній. 

Про них багато говорили до війни, але перестали чіпати цю тему зараз (щоб не формувати аналогій із ЧВК росіян). 

Але після війни — бізнес приватних військових компаній в Україні може стати одним з найбільших. 

Це знову повернення у часи Гетьманщини: гречкосії, які експортують зерно, мігранти, які шукають свою «слобожанщину» по усіх світах та новітня українська казацька піхота у наймах сильних держав цього світу: від Афганістану до Сомалі, від Тайваню до Венесуели.

Це і є програти мир. 

Зробити ставку на обмежені ресурси, залежні від світової цінової конюнктури.

Перетворити країну на Запорізьку Січ.

Більше того. Наші консультанти будуть казати нам, що цей шлях є природнім для нас і тому, найбільш правильним.

Але у нас є шанс все ж таки виграти мир. 

А це  значить, створити економіку знань 21 століття. 

Економіку доданої вартості, яка вміє захистити себе, але не буде жертвувати своїми синами у глобальних війнах. 

Країна, яка кличе до себе своїх дітей. 

Країна, яка цінує свої ресурси і не продає їх за  битий шеляг.