Часто доводиться чути: «ти все правильно пишеш, але у нас все це не буде працювати, бо корупція і все розкрадуть».
Такий підхід призводить до казусу «спаленої кухні з метою знищення тарганів».
Тільки кухню або державу не треба «палити».
Бо тарганів треба нищити точковими засобами, без шкоди довкіллю.
Не треба відмовлятися від механізмів розвитку держави тільки тому, що ці ідеї у нас раніше використовували політичні еліти для маскування своїх злочинів.
Отже, пять кроків боротьби з корупцією.
1. Презумпція винуватості для чиновників.
Не держава має доводити, що цей палац куплено за вкрадені кошти, а чиновник — що за зароблені.
2. Сімейна порука за корупційний злочин.
Відповідає сімя всім майном. Перший рівень спорідненості.
3. Більш жорсткі покарання: довічне увязнення за системну корупцію.
4. Закон про корупційні діяння у групах.
Тобто покарання або обмеження займати посаду тільки за сам факт належності до закритої корупційної мережі — омерти.
В Італії — це хресний батько, в Грузії — вор у законі. У нас — кумівство.
5. Спадкова відповідальність за корупцію від батьків до дітей, внуків і до моменту повної компенсації нанесеної державі шкоди.
Наприклад, як по відношенню до корейського президента Чон Ду Хвана.
Який був відправлений у відставку у будійський монастир на два роки, потім засуджений до смертної кари, заміненої пожиттєвим увязненням із сплатою державі штрафу у розмірі 370 млн дол.
Ці гроші його сімя сплачує й досі.
Всі інші ідеї на кшталт, а давайте знищимо державну надбудову чи спростимо систему, щоб не було простору для корупції, у нас апріорі не працюють.
Державну корупцію успішно замінює корупція корпоративна (хто був в облгазі чи обленерго, той знає).
У будь-якій системі, навіть спрощеній, залишається опція прийняття рішень, а отже і корупція.
Тільки невідворотність жорсткого покарання та невибірковість правосуддя, можуть мінімізувати корупцію (не знищити, це неможливо) до суспільно безпечного рівня.
