Мої діти з дитячого віку просили в мене завести собаку. Та й у мене це було мрією дитинства:-)
Але ми жили на орендованих квартирах, а потім у своїй, але однокімнатній. І тому, я донечкам завжди відповідала: ,,Переїдемо в більшу хату і заведемо лабрадора,,
Ми всією сім'єю хотіли саме лабрадора.
Прийшов час до збільшення житла. На квартиру свою отримала завдаток і дала завдаток за 3-кімнатну квартиру. Договір мав бути через 3 тижні... і в один теплий, літній день до нас прибився собака!…. Лабрадор!
Ви собі навіть не уявляєте стану нашого щастя і захвату! Але ж ми розуміли, що він дорослий, значить має господарів. Я почала моніторити всі спільноти міста, писати оголошення і шукати господарів. Все було марно. Господарів чи навіть натяку на них- не було.
За цей час, та навіть не за цей час, а одразу, з першого дня у нас всіх та у Арні-як ми його назвали, було відчуття, що ми одна сім'я💗
Прихід Арні в наше життя був справжнім щастям для нас всіх🥰
Та через 3 місяці я зрозуміла чому не знайшлись його перші господарі…. Виявилось що у нього була вроджена вада серця, яка супроводжувалась дуже неприємними приступами….
Але це не завадило нам всім його любити! І навіть ще більше любити! А Арні- був справжній друг сім'ї! Він разом з нами і радів і сумував) Щоразу коли хтось з дівчат плакав- він витирав сльози і притискався так, що хотілось ще більше плакати, але від щастя!❤️
