Я насамперед українець, і лише потім я європеєць. Тому за всіх інших рівних умов купую товари та продукти українського походження та відпочиваю в Україні. Законопроект «Купуй українське» хоча й написаний людьми, які далекі від патріотизму, однак не позбавлений сенсу. Значний резонанс він викликає через те, що сьогодні, на жаль, держава є найбільшим покупцем товарів та послуг у нашій країні. Бізнес та населення за декілька років боротьби за виживання віддали першість державі. Через це державні гроші є єдиною можливістю втриматись на поверхні малому та середньому бізнесу доти, доки в Україні почнеться економічний розквіт. Тоді й державна підтримка у вигляді державних закупівель не буде мати таке велике значення.
До законопроекту є три підходи. Перший – проти, розуміючи, що при закупівлях найнижча ціна, навіть на 1грн., дає можливість зекономити державні кошти, тому ціна має вирішальне значення. Друга – у підтримку, віддаючи перевагу товарам, які мають додаткову вартість, створену в нашій країні. Це може бути трохи дорожче, але, сплачуючи більше, держава стимулює вітчизняне виробництво. Третій – змінити норми законопроекту так, щоб великий бізнес не мав можливість перекачувати гроші з бюджету.
Головна задача Уряду – це розвиток економіки. Економічно сильна Україна – це той ідеал, до якого прагне прийти суспільство. Це робота вдома, а не трудова міграція, це можливість фінансувати армію в необхідному обсязі, це відносини з усіма країнами світу на рівних.
Розвинуті країни світу являли собою закриту економіку, коли не могли конкурувати на рівних з іншим світом, та ставали палкими борцями за вільну торгівлю, коли мали з цього зиск. Зараз український бізнес ще не готовий на рівних конкурувати на світовій арені. Нашій країні потрібно ще 10 років, щоб ми наростили свій експорт настільки, щоб почувались впевненими від усіляких коливань економіки. Приклад захисту ринку на прикладі ЗАЗ не буде вдалим, тому що за 3-5 років або галузь робить прорив й готова конкурувати на рівних, або вмирає. Інакше її підтримка буде коштувати платникам податків забагато і через державні дотації , а потім ще й через ціни для них як покупців.
Великі надії в нашій країні покладають на китайські інвестиції. Але практично всі такі інвестиції робляться китайськими державними підприємствами за декількох умов: або на всі інвестиційні гроші ти купуєш китайське обладнання, або все це будують китайці, або перше й друге одночасно. Так само й з багатьма іншими державами. Тому ідея повної відкритості ринку робить одних багатшими, а інших – біднішими. Тому Україна повинна бути прагматичною: спочатку свої інтереси, а потім світові. Через це ми повинні закуповувати українську продукцію, віддаючи перевагу їй навіть за умови вищих цін. Приклад із МАЗами з Білорусі, яка нам «и не друг, и не враг, а так…», які ми купували через те, що КрАЗ пропонував на 1грн. вищу ціну, виглядає симптоматично.
Нещодавно був на центральному автовокзалі в Києві й до автобуса до Литви сідали переважно чоловіки з сумками, які їхали на заробітки до Європи. Якщо ми хочемо, щоб вони працювали там, то значить будемо підтримувати закупівлю товарів, вироблених в будь- якій країні. Якщо ми хочемо, щоб українці працювали в Україні, то повинні створювати робочі місця не в Польщі, а у нас.
