«Я протів етіх виходок»- сказав (сказала?) Андрій Данилко (Вєрка Сердючка). Це щодо «цькування» нібито наших артистів, що їздять на заробітки до Москви.
Цікаве, взагалі, інтерв'ю. «Нє нравітся Ані Лорак- нє покупайтє білєт». «Я посмотрю „Ліквідацію“ і бєз ваших запрєтов». А паскуда Порєчєнков, виявляється, так переживав, так переживав... І чєловєк він, канєшно, хароший. ну просто так вийшло, ну постріляв трохи в бік українців, так з ким не буває? Так? Сучок ти, Андрюша. Сучкою назвав би, так не назву, з поваги до собак жіночої статі. Усе інтерв'ю просякнуте однією ідеєю: не заважайте заробляти! Ще заробляти! Ще! І так виходить, що тут йому усі, чи майже усі, такі некультурні, нікакого понятія нєту, ніякої делікатної хвантазії. А от на Росії, там усі так тонко чувствуют. І переживають за нас, нерозумних- охеріти як.
Згадую інтерв'ю, яке пан Данилко давав років з п'ятнадцять тому. Скаржився, що усі бачуть в ньому Вєрку, а він же може набагато більше. Ось музику пише. Щось прокрутили. Нічого так, непогано. І тоді теж в інтерв'ю не було нічого від Вєрки, яка вже тоді вельми остогидла усім, крім кончених рагулів. Таке було: «Я же нє такой, я нє Вєрка, я тонкій і чувствующій»...
Мабуть, на Росії кількість рагулів більша, ніж у нас. Тому можна й заробити. Та й приємно, мабуть їхньому піплові подивитися на дресированого хахла, це тішить їхнього внутрішнього Путіна: «Всє хахли такіє давбайоби!». Тому й башляють Андрюші. Нє, він, звісно, старається: звізда на лобі, пострибати теж треба, я розумію, просто так не платять. А ще платять за те, щоб ми, що в Україні живемо, звикали та сприймали спокійно: нічого особистого, тільки бізнес. Приїзди та заробляй. Тільки не будь бандерівцем. Тільки на дещо заплющуй очі- і будеш в шоколадє.
Онде й Бистрякову теж усе видно: про іхтамнєтов правду-матку ріже. Нєту іхтамнєтов. Докажитє!
Старається. Хоч на Росії йому, швидше за усе, нічого не світить. Просто стара звичка лизнути Москву, бо ще з дитинства в голові сидить: «Начінаєтся Зємля, как ізвєстно, от Крємля». Та й в совок дуже хочеться: композитори мали свій кусень хліба, партія про них дбала, а Москва- нащадок совка, тому, раптом що- я свой, таваріщі! І всєгда бил, і біндеровцев нєнавідєл.
Один з них каже: «Майдан- нє народноє двіженіє. Ето разборкі». Другий: «Ето тєатр». Вас там не було. І не вам патякати. А я на Майдані не бачив ні одного п'яного. Ні одного хама. І людей бачив будь-якого віку та соціального стану. Нє, хтось із колишніх, чи то Захарченко, чи то дєд Маразм Кіля, казав, що на Майдані не більша частина України, тому меншість не може диктувати більшості. Мовляв, буде на Майдані 20 мільйонів- от тоді всьо, більшість. Гарна логіка. Це я про «нє народноє». А про «театр» теж можу докинути: скажи про театр тим, хто був на Майдані під кулями. Хто ходив ночами, ризикуючи життям, наскочивши на привезених бандюків. Скажи. Тільки потім не ображайся.
Оці усі куйки-потапи-бистрякови, вони думають, що заробляють, а ми тут їм чомусь, мабуть із заздрощів, заважаємо. Але в Москві знають, що не вони заробляють, а вона, Бєлокамєнная. Вона віддає заробітчанам папірці в обмін на душі. А ті куплені Расєєю душі будуть розливати повільну отруту «русского міра» тут, в Україні.
Тут мені сьогодні в коментах докинули: «Чєловєк висказал свою точку зрєнія, фу, как можно нападать за точку зрєнія!». Відповів тоді та повторю зараз: якби ота «точка зрєнія» була просто заробітницька, я б змовчав. Але якщо вона відверто антиукраїнська та відкрито виголошується, то пробачте.
Мойсей недарма водив народ Ізраїлю пустелею 40 років. Бо для побудови держави рабська психологія підходить найменше. Бо треба було, щоб носії рабської психології вимерли та не заважали. Це було важке, але мудре рішення. Нас надто багато, та й пустелі підходящої поряд, на жаль, немає. Та й землю нашу без нагляду не годиться залишати. Тому бистрякови цим і користуються. А щодо тих, про кого ще великий Шевченко казав: «Раби, підніжки, грязь Москви», тобто про їхніх нащадків, то для мене таких українців не існує. Вони не українці. Вони просто ніхто.
Пан Данилко обіцяв тих, хто цькує заробітчан, притягати до суду. Та я змушений сказати: Андрію (чи Вєрка?), ти не українець. Не руський. Ти ніхто. Своє українство ти протанцював у Москві. І якщо порівняти тебе зі справжнім українцем, що загинув на Майдані, який ти блюзнірськи назвав Театром", з українцем на прізвище Нігоян (бо ми тут усі українці, незважаючи на етнічне походження), то це порівняння- не на твою користь. Ми повстали, щоб бути українцями. А ти вирішив назавжди лишитися хахлом.
Як артист ти, Андрію- развлєкуха для рагулів. А як людина, як громадянин- гівно. І не тринди про свою "тонкую і нєжную душу". У таких, як ти, замість душі- касовий апарат.
