Приїхав до мене черговий клієнт на «Акурі». Лишив машинку та поїхав собі. Я зручно розташувався біля водійського сидіння, працюю. А колеги, що працюють поряд, ввімкнули музику, щоб веселіше було. Гарну пісню крутять. Називається «Я куплю тєбє дом».

Хто не пам'ятає- нагадаю. Це сучасна реінкарнація Ємєлі та Іванушкі-дурачка. Він обіцяє своїй дурочці, що обов'язково купить отой самий «дом» (хоч не «Дом-2»). З бєлим лєбєдєм укупі, звісно. І «в Подмосковьє». Урюпінськ чи Сизрань, мабуть, не влаштовують. Єстєсствєнно, у нашого ліричного героя грошей нема від слова «зовсім», але це його не бентежить: той, хто керує «лотом» (це так вказує на захмарний IQ!) пообіцяв героєві підказати п'ять номерів з шести, щоб виграти омріяний маєток. Ну й приспів гарнюній, щось на кшталт: «Мой лєбєдь твой падший звєзда шатал». На том пруду, куди відведе свою дурепку сучасний Ємєля.

І розтане вона від обіцяного щастя, і одружаться вони, і народять вони гарних, таких самих недорозвинених дєтєй. Бо дике, некритичне обожнювання кумирів призводить тільки до премії Дарвіна.

Дебілізм, інфантилізм чи просто жорстоке поводження з тваринами: ось ідея пісні. Віковічне расєйскоє чекання на шару. На те, що ось-ось, ще трошечки- і впаде з неба нами вимріяне-вистраджане. А те, що нічого не робиться для того, щоб «сказку сдєлать билью»- так навіщо? Якщо можна «билью» зробити Кафку.

Я до пісень ставлюся з пієтетом, бо знаю та вмію, як тримати гітару. І я на повному серйозі вважаю, що раз наше тіло- це те, що ми їмо, то наші мізки, принаймні багато в чому, те, що ми слухаємо.

І в наші вуха вливаються навіть не прості, а суперпрості рішення, що повинні вести нас по життю.

Треба беззастережно вірити й слухати! Усе аж надто просто. А якщо бодай трохи поміркувати, то виявляється, що слухаємо ми не політиків. Насправді, це такі собі люди-барабани: такі ж гучні, які й пусті. Дехто з них свого часу вже накерував. Дехто керує й зараз, але їм усім чомусь усі заважають. Передусім, злочинна влада. Ну да, бариги, вони такі. Хоча я впевнений: дай їм, тим, хто гучніше за всіх викривають «бариг при владі», карт-бланш на будь-які дії- усе закінчиться катастрофою. Це стосується не тільки політики, але й економіки, мовного питання, та й багато чого ще. А поки страждають від нестачі особистої влади семенченки-савченки-тимошенки-ніцої, за ними зацікавлено та співчутливо споглядають добрі, трохи втомлені очі соловйовик-кісельових-путіних. Мати корисних ідіотів завжди добре. Проте щодо «ідіотів» можна й сперечатися...

У людей-барабанів усе аж занадто просто. Але в реальному житті прості рішення майже завжди невірні. Як в шкільному курсі фізики: ідеальний газ, ідеальна рідина, сферичний кінь в вакуумі... Хоча усім відомо, що й коні не сферичні, та й у вакуумі вони якось поганенько живуть. Але популістів це не бентежить. І, зауважте: у нас в державі зараз, м'яко кажучи, не ідеальний стан. А це чомусь не враховують. А наші вороги досить співчутливо поглядають на наших людей-барабанів. Смачно коментують наші срачі. Тут би й подумати: а чому б,- та «дєвочкє-дурочкє», з якої вже тягнуть трусики під казочку про маєток та лєбєдєй, думати вже нічим. Звикла обожнювати вождів, та й зупинилася в розвитку.

Так, особисто я не люблю сучасну нашу владу. Є за що: це й непрозорість багатьох рішень. І рішення відверто дурні. І оте вже традиційне: «Своїм- усе, а ворогам- закон». І половинчатість. І відчутна толерантність відносно «героїв вчорашніх днів». І бажання підгрібати усе під себе, усе контролювати, теж нікуди не ділось.Але від людей, що підтримують владу, я не чув висерів про національну приналежність опонентів. А від адептів людей-барабанів- скільки завгодно. Їх чомусь не колише, що краще дружити з розумними, а не з дурними. Я особисто намагаюся триматись подалі від дурнів, хай вони будуть тричі Петренками. А якщо якийсь Кацман (чи Вальцман, хе-хе!) може мене чомусь навчити, то я залюбки вчитимусь. Бо для мене це не важ-ли-во. Бо ми усі, хто живе в Україні- українці. Так, як в Орді для мене усі- русскіє. І ще трохи: коли ви, підтоптані дєвочкі, що чекають на «дом в Подмосковьє», волаєте: «барига Вальцман!»- тоді в пеклі, в казані зі смолою, радісно борсається Гітлер та у нього ерегує його путлєр. Запам'ятайте це.

Шари не буває. І казочки, що хтось із лузерів, яким вічно щось заважає: чи то бариги, чи то власні штани,- збудує для нас гарну державу- казочками й лишаються. Для розумово відсталих. Для меншовартих. Для тих, чиїм гаслом є: «Вот прієдєт барін, барін нас рассудіт!». Вам пропонують прості рішення, яких в нашому складному світі не може бути за визначенням. Вони, ті, хто вам обіцяє рай вже післязавтра, тільки ви їх виберіть, не можуть будувати: вже пробували. Забули? Вони здатні лише руйнувати. І, в кращому випадку, розкажуть вам потім, що їхні досягнення- це можливий максимум. А якби не вони, то й цього б не було. Не пам'ятаєте таке? Ну да, звідки ж у вас пам'ять.

Вони вміють лише руйнувати. А наш сусід вже дивиться на це, облизуючись. І з'явиться у нього привід тицьнути в нас пальцем, кажучи усьому світові: «Ето ви ім помогаєтє? Зачєм! У ніх же нічєго нє виходіт!». І хтось на Заході може й повестися. І ми втратимо так необхідну нам підтримку.

Люди-барабани обіцяють купити нам «дом». Але хто «управляєт лотом», ми добре знаємо. Як і знаємо, що ощасливити нас обіцяють нарциси, що до сказу прагнуть влади. Ну, ще й не потрапити додому до прокуратури, звісно. І той, хто «управляєт лотом», коли йому буде треба, нашим обіцяльщикам звично збреше, бо його цікавлять не так вони, як наша країна. А їм він, якщо у нього щось, не приведи, Боже, вийде, видасть ярлика на царство.

ПиСи: адептам церкви Садового Непорочного Зачаття Юлі та Міши я, як порохобот, згоден передати 30 срібників, що отримаю за цей пасквіль. Якщо отримаю, звісно.

ПиПиСи: за час написання цієї статті ні єдина дєвушка-дурочка не постраждала.