Коли я вчився в школі:
В нашому місті було три українських школи. З чотирнадцяти. В російських школах українську мову вивчали з другого а не з першого, як російську, класу. Зі мною батьки розмовляли майже завжди російською, як і на роботі. Українською спілкувалися дорослі між собою.
В селищі під Алчевськом, де жили мої дідусь із бабусею, ламаною російською розмовляли, здається, лише зі мною. Мій дідусь на війні навчився російської мови, а бабуся так ніколи нею й не розмовляла. Але мої молодші донбаські родичі: тітка та двоюрідні брат та сестра- вони розмовляли виключно російською. Ну, якою російською? Донбаською, з характерним «геканням». Бо вже тоді вбивалася в голови теза, що нації у нас, в Союзі, відмирають, а на їх зміну приходить «єдіная общность: совєцкій народ». З русскім, звісно, язиком.
Ще тоді ж, на протязі мого шкільного навчання, знайома сім'я Худорожків стала якимось чином ХудорожкоВИМИ. Цікаво!
Це таке: трохи історії зросійщення України. Кожен може згадати.
Та, мабуть, не кожен хоче це змінити. Ось, прочитав гнєвную отповєдь Алєсі Бацман националістові В'ятровичу. Він же, бачте, на святоє покусілся: на русскіх классіков! В тексті не вистачало тільки «хвошист» та «Путін, ввєді», а так був повний мишебратскій комплект.
Бо В'ятрович- он де ж яка скотина!- не любить Достоєвського, Толстого та навіть киянина Булгакова він називає відрижкою «русского міра»! Святого Владіміра Сємьоновіча він, націоналюга, теж назвав «руськомірською зброєю».
А що не так, шановна? Знайдіть у Булгакова бодай щось на підтримку української незалежності. Навіть не підтримку, а бодай найменше розуміння. Ходімо далі. «Всємірно ізвєстниє вєлікіє русскіє пісатєлі» відомі, в основному, на теренах колишньої імперії. І майже усі вони не за страх, а за совість, топили за імперію.
Ще одне: ви впевнені, що доживи Висоцький до 14 року, він не стрибав би від щастя, що «кримнаш»? Впевнені? А я ні. Бо надто багато так званих «моральних авторитетів» російського суспільства виявилися на ділі звичайними імперцями. Як Пушкін, Гоголь, Достоєвський...
До речі: «прєступлєніє і наказаніє»- добротний, хоча й дещо архаїчний детектив. І ще: тут хтось виклав інфу, що у Висоцького є українське коріння. Ну то й що? Онде у бахнутого на усю голову Жирика мама була українкою, а папа, як пам'ятаєте, юристом. І нам це чимось допомогло?
Наша держава ще не стала вільною. «Русскій мір», трясця йому в печінку, усе не відпускає нас та за власного бажання й не відпустить. Ми тут усі- українці, незалежно від етнічної приналежності. І будуватимемо тут- Україну. А пані Бацман хотіла б таку собі зручненьку «Росію-лайт». А це значить, що колись у майбутньому обов'язково до нас залізе мишебрат із автоматом. Бо адін же ж язик! Адін же ж народ! Хіба ні? Тоді поясніть: ви чекали від Росії агресії: 5, 10 чи 12 року?
І зрозумійте: ніхто не збирається забороняти будь-яку мову. Не меліть дурниць на кшталт «распятих мальчіков». Більше того: за моєю скромною думкою, якби, скажімо Фаріон не існувало, «русскомірцям» її потрібно було б видумати. Кожного разу, коли хтось починає длубатися в чийомусь етнічному корінні, хочеться такого поцінювача «расової чистоти» трохи заспокоїти. Хоча б лопатою по їдалу. Бо якраз оця ультрапоцреотична публіка працює на Москву- аж гай шумить.
Мову ніхто не забороняє та й не заборонить, навіть, якщо це язик. Але: «свобода вашого кулака закінчується біля мого носа». Якщо ми намагаємося збудувати державу, трохи не комільфо звати до себе на інтерв'ю того, хто цю державу ледь не доїв. Це не демократія, а уседозволеність, якщо не провокація. І, як на мене, людина, що зробила таке інтерв'ю, переїхала з журналістів до нешанованої когорти пропагандонів.
Це я трохи відволікся на Влащенко. Повертаємося до пані Алєсі. Розумієте, те, що ви називаєте свободою, я б назвав намаганням консервації «русского міра». А до чого це призводить ми, дякувати Богові, ще довго будемо видихати. Але вас, мабуть, це влаштовує.
Я там, в вашому пості, прочитав дещо з ноткою істерики: «А далі що: палитимуть книги?». Шановна пані! Їх вже палили. Не знали? Ось, будь ласка: в Севастополі, 2014 року, за участі пані Вітренко. Палили українські підручники та взагалі, українські книжки. Чомусь це вас не те, що не схвилювало: навіть пройшло поза вашою увагою.
Офіційного статусу язику в Україні- зась. І «русскому міру» тут не жити. Прийміть це, пані Бацман. Ми будуємо не «федеральний округ», не «губернію»: Україну. І якщо ви тут живете, то хоч не заважайте. Бо нам усім надто важко і без вас.
Пріймітє і проч.
