От що не кажіть, а є таки патріоти та патрійоти. Або поцрєоти, якщо бажаєте. Поцрєот носить вишиванку, не знімаючи, готовий за два дні завоювати Москву, а за тиждень- Владівосток, категорично проти «торгівлі на крові» та «бариг». Власне кажучи, отих бариг, насправді, мало хто любить. Недарма ж один рашистський бард колись співав: «Кланялся баригє-подлєцу».
Поцрєот (або патрійот) проізошол усі науки, тому льогко оперує економічною, політичною та військовою термінологією. Без проблем відрізняє «Ротердам плюс» від «Попенгагена мінус». Він впевнений, що усе «народне», тобто, надра та земля, не повинні нічого коштувати. Тому «ненька-земля» не продається, бо як же ж можна?! Хоча тому ж патрійотові ніхто не заважає взяти в оренду років на 49 гектарів так кількасот (або й тисяч). І- от же диво: йому взяти ніхто не заважає, а мені? Отож-бо й воно. А тоді можна засівати орендовані грунти соняхом та рапсом, кукурудзою. На добривах можна зекономити: не своя ж земелька, народна- а ось отрути треба побільше, щоб шкідникам був кирдик. Те, що кирдик настає й селянам, які поряд з полями живуть, то вже таке...
Ну й вести себе можна на орендованій земельці по-панськи. Лозинського пам'ятаєте? Він, мабуть, землю разом з кріпаками орендував. А таких лозинських по Україні- хоч греблю гати. І усі проти ринку землі, бо змушені будуть платити за землю справжню ціну, а до того ще й піклуватися про неї, а не вбивати соняхом та кукурудзою.
Це ми про такого собі «патрійота земельного». Є ще такі ж воєнні, політичні та навіть побутові. Про них згодом.
Є ще мовні патрійоти. Вони вимагають чистісінької мови від усіх та відразу. Складається враження, що у кожного з них напоготові циркуль, яким вони будь-якої миті почнуть вам вимірювати черепа. Але за мовний закон вони не голосують. Бо який там закон, якщо ніколи! Усе боротьба заважає. А те, що ми усі тут українці, незалежно від етнічної приналежності- ні, не чули. І шукають патрійоти, страхаючи стареньку Європу, хто знову випив воду з крану. Тому й сидимо без Закону про мову, бо поцрєоти надто зайняті. Відкрию страшну таємницю: я думаю російською! І, хоча пишу принципово українською, це справжнім українцем в їхніх очах мене не робить. Собака я, собака...
А ось політичні патрійоти, схоже, почали грати в одну цікаву дитячу гру. Пам'ятаєте, панове дорослі? Чуєте щось від співбесідника, та відразу повторюєте. І так аж до того, поки ваш візаві, заревівши, не побіжить до мами скаржитися. Або не лясне вас, і тоді вже скаржитися біжите ви. Я це до чого? Президент: «ЄС та НАТО». Юлія Володимирівна: спочатку- «нова стратегія миру». Що це, не зовсім зрозуміло: або воювати, або домовлятися? Про що можна домовлятися з тим, хто домовленостями демонстративно підтирається? Та й про талант домовлятися, що так розвинутий у пані Юлії, ми добре пам'ятаємо. Далі з'явився якийсь показово імпотентний меморандум. Потім пішли гратися в повторяшки: «ЄС і НАТО». Навіть Медведчук почав грати: вже погодився, що воюємо. От цього патрійота я таки реально побоююсь, бо ресурси він має аж надто великі, не сумнівайтесь. І, коли треба, усі колишні дисципліновано йому допомагатимуть. Хто за покликом душі, хто з примусу- але допомагатимуть. На відміну від «ультрапатрійотів», які, тягнучи кожен шматки ковдри на себе, можуть вчергове просрати незалежність. Бо, знову ж таки, крайнощі сходяться. І ті, хто готові завойовувати Росію до Уралу, й ті, хто повторює мульку про «війну, що вигідна олігархам», об'єктивно спрацюють на Медведчука. Або на Медведчука-лайт.
Патрійотові не треба НАТО: «ми самі огого які». Його не цікавить економіка: «надра народні, значить, давайте задарма. Ну, щось можете взяти на зарплатню». «Земельку не продаємо, вона- матір та годівниця». «Відняти усе у олігархів- і заживемо!»- забувши, що саме під мульку про «олігархів» олігофрени, за допомоги сусідів, ліпили свої «народниє рестублікі». ЄС також ні до чого: «У нас усе є, ми й самі розумні». Він забуває, чи не бажає пам'ятати, що ми живемо у багатонаціональній країні.
Наш патрійот каже те саме, робить те саме, що й правий в Германії. В Угорщині. Та й в Росії.
Так дивишся на патрійотів, що рвуть на волохатих грудях вишиванки та міркуєш собі: або ви не відаєте, що творите, бажаєте на наших теренах побудувати Швейцарію за рік- тобто, ви ідіоти; або ви цілком свідомо бажаєте поступ замінити р-революцією та просрати усе, як просрали, гризучись між собою, сто років тому наші предки- тоді ви двічи ідіоти; або ви розпалюєте вогнище цілком свідомо, за допомоги нашого одвічного ворога- а тоді ви зрадники.
А думати, обирати: чи прямувати вибраним курсом подалі від Расєюшкі, чи збиватись на манівці, вірючи як не адептам ковбаси за 2-20, то обіцяльщикам свого, окремого, «українського раю», з вишневим садочком та хрущами- це справа нас, посполитих. І дай Боже нам мудрості та пам'яті. Бо обіцянка-цяцянка.
