У Стівена Кінга, один з героїв роману «Та, що запалює поглядом», казав: «Я не збрехав, я переінакшив правду». Кожного дня я згадую ці чудові слова. І тій людині, хто таке каже про себе, теж приємно: він вже не брехун, а- поглянь-но!- переінакшувач. І таких у світі- хоч греблю гати.
Пам'ятаєте, як нещодавно жалюгідно мурмотів епатажний президент великої держави: «Мене не так зрозуміли, я там сказав 'not', а його, мовляв, не розчули". Ну да. Так тихо сказав, що тоді навіть сам не розчув. І якби власні ж громадяни не наїхали: а про що ти там з гебучою міллю розмовляв, а що ти ляпав на прес-конференції?- так, може, й не довелося б прибріхувати, що хтось там щось не дочув.
По той бік демократії усе значно простіше. Ляпнув: «Ми провели в Криму референдум». Гарно ляпнув. На зайве пожиттєве. Так для своїх лішнєхромосомних, що з узкой чєлюстью, одне «ми» витерли. А ті вже забули, бо так вєлєно. У них взагалі пам'ять вмикається дистанційно, з Останкіна. До того ще й така, яку в слабкі узкоязичні мізки дбайливо вкладе те ж Останкіно. Тому, коли знову спливе ота пресуха, на якій міль себе здала, усі вони, за командою кісєльових-соловйових, розкидуючи на усі боки солов'їно-путінський помьот, волатимуть: «Нє било етого! Вивсьоврьоті! Доказатєльства гдє?!».
Сьогодні прочитав цікаву річ. Якась весела людина склала докупи расєйські відмазки про МН-17. Якби не сумна подія, було б смішно. А так, крім презирства та люті до вялікіх, більше нічого. Крутяться, наче із шилом у сраці. «Нас нє слушают! Нє прінімают во вніманіє!». А те, що це- брехня, піплові знати не обов'язково. Те, що слідча група зверталася до «Алмаз-Антея», що отримували відповіді, про це не пам'ятають. А бажають, щоб слідчі всерйоз зайнялися диспетчером Карлосом, марсіянами та пасажирами, що вже мертвими сіли до літака, штурмовиком, що несподівано для самого себе залетів на 10-кілометрову вишину з пришпандьореною до фюзеляжа ракетою від Бук-М1... Те, що намагаються затягти час, те, що Расєюшка вже стала схожою на такого собі колективного Паніковського, що не тільки мурмоче: «Пілітє, Шура!»,- а ще й надимає щоки: «А ти хто такой?»- усе це піпл на Расєюшкє не цікавить, бо команди не було.
Тут вже не слова героя Стівена Кінга в нагоді, тут швидше Гебельсове: «якщо брехню повторювати багато разів, вона стає правдою». Ну, як «правдою»? Для своїх. Для вбогих розумом. І дуже хочеться таким вбогим зробити весь світ.
Навіщо Расєюшкє оті бурі в Інтернеті? А усе напрочуд просто: треба, щоб люди не довіряли джерелам новин. Щоб не вірили інформації. Щоб свої у кожного були свої. А це розвалить те, що зв'язує будь-яку спільноту. Тоді вже зовсім легко «поїздити по вухах» окремо взятої людини та вкласти їй до травмованих мізків будь-що. Головне, оте «будь-що» повторювати багато й регулярно.
Ось ще одна спроба красиво збрехати. РПЦ опублікувала те, що сказав член Вселенського Синоду, але трішечки вирізала. І вийшло б ну напрочуд гарно, якби не русофоби, що знайшли повний текст. А там казалось про те, що це московська церква, насправді, «дитина» української, а українська- «дитина» Вселенської, бо хрещено було Русь, тобто, сучасну Україну, а не Московію. Упс! Але вірні РПЦ раді-радісінькі, почувши побрехеньку. А правда їх вже не цікавить.
Не буду заглиблюватись в історію, згадувати, як методами класичного рейдерського захоплення з'явилася на Московії митрополія, як було видушено з Вселенського Патріарха дозвіл на патріарха московського. Та й щодо «розколу», там теж цікавинок чимало. Да хай з ними з усіма, з усіма їхніми чисельними хромосомами.
У нас теж вистачає героїв переінакшування. Це й церква свідків Вани, із їхнім зубожінням та бабцями, що купують півкартоплини на обід. Це й полум'яні борцуни за корупцію, пробачте, із нею, ті, що вважають, що один раз- не... ну да, не корупціонер. А сьогодні вже вчергове надибав у Фейсбуці (тобто, як надибав: воно саме до мене прилізло), табличку, на якій порівнюється середня зарплатня та витрати на комуналку. Нє, всьо гарно, тільки у нас чомусь вказано середню зарплатню за 14 рік. Тому зубожіння, люди продають квартири, щоб розрахуватися за сидіння на унітазі та інші життєві страховиська.
А якось бачив таку ж інфу, тільки у вигляді мапи Європи. Ну, звісно, з Расєюшкою. Ми ж повинні заздрити й скреготіти зубами, дивлючись, як стабільно процвітає сцареве стадо! Так от: в усіх країнах на мапі вказано середню зарплатню, а у нас, чомусь- мінімалка. Он як гарно!
Дурити неважко тих, хто готовий бути обдуреним. Той, хто не бачить, як із руїн повстала наша армія, як, з болем, тяжко, але реформується медицина, скільки відбудовується та ремонтується доріг, той буде казати, що «в Расіє стабільность, а Путін маладєц». Ми повинні розповідати усім не тільки про те, що у нас погано, а й про те, що у нас гарно, чого ми вже добилися та добиваємось. Нам треба рекламувати свої досягнення, їх у нас насправді чимало. Нам треба пояснювати, що українізація- не кастрація, що розмовляти українською- престижно. Тільки так ми можемо протистояти професійним брехунам та захиститися.
Як каже один блогер: «Улибаємся і пашем!». Хто як, а я- за.
