В моєму дитинстві часто по радіо та телебаченню крутили гарну пісню: «Сапожкі русскіє». Хто не знає, спробую пригадати дещо з неї. Там було чудовим усе.
«Вєдь нє зря в сапожках наших
Ходят Лондон і Паріж».
«Вийдєт русская красавіца,
Да пройдьотся под гармонь».
І приспів гарний:
«Шити золотом
Сапожкі русскіє,
Блєстят на солнишкє
Носочкі узкіє»...
Ще, пам'ятаю, люди з покоління моїх батьків, пишалися: «Вот, наши русскіє женскіє сапогі вєсь мір носіт!». І я тоді, грішним ділом, теж пишався. Це вже потім до мене дійшло: лапті, лапті... а чоботи звідки? А пісня лишилася, а в ній оспівуються оті міфічні «русскіє сапожкі».
Це ще був совок. Який намагалися зліпити за допомогою такого клею, як «адін язик» та «одна історія». А потім совок нібито розвалився. І заспівав вже Басков:
«Всьо так же іграєт шарманка,
В Паріже она- чужестранка».
Це ручний орган, значить, в Парижі, іностранєц. А на Расєє він звідки взявся? Ізобрєлі? Хто??? Якщо расєйскую гармонь, удалую тальянку, придумали та зробили для Расєї в Німеччині. Гармонь- той же орган, просто з іншим типом керування міхами. І не могли на Расєє придумати такий інструмент, бо відповідної технології там не було. І «баян», тобто кнопковий акордеон, було зроблено теж в Німеччині, для Расєї.
Те, що в Парижі іностранка- балалайка, якось скромно замовчується. Бо три струни, з яких дві- в унісон, якраз підходить під характеристику «Одна палка, два струна, я хазяїн вся страна».
А нещодавно прочитав, що борщ, виявляється, теж ісконно русскій. Це овочевий суп такий, із свєкловічного корня. Цікаво подивитися, як у Псковській, Вологодській, Ярославській та Іванівській областях, та й в Московській теж, вирощують помідори та перець, без яких борщу не звариш. Мабуть, теплицями бігає особисто Гундяєв з кадилом та запилює квіточки. Ну й гріє власним газом. А раніше бігав лічно анпіратор Микола Другий.
Що у Расєї не відіймеш, це її звичку усе, що подобається, називати своїм. Так, крім українських чобіт та німецького баяну, з'явилися русскіє танк БТ, авіаційні турбіни та атомна бомба. Так з'явилися конструкторські шедеври Ту-4 (в міру американський Б-25) та підводний човен «Комсомолєц», який успішно булькнув біля шведських берегів. Та що бомба! В 60-х роках минулого столітя Польща судилася з СРСРом за використання назви «водка». І Польща виграла. Ото русофобка! На святоє покусілась.
Тут нічого не поробиш. Такий вже він є, отой самий «русскій характєр»: вкрасти, назвати своїм, будь-що: від винаходів до історії та території- та захищати своє, чесно вкрадене, з піною біля рота. І це не лікується. Якщо у них, уявімо, зникне усе, що було вкрадене та назване «своїм, ісконним», то й тоді ота збірна ординська солянка, оте непорозуміння, що себе називає «русскімі», усе одно пишатиметься своїм величезним внеском до світової науки та культури: щамі з кислої капусти та снохачєством. Та ще, звісно, красівими жіночими лаптями, що разом з онучами фарбуються у приємний колір ягодами журавлини.
