Тут Маргарита Симоньян розридалася над розтоптаною клятими американцями свободою слова. Бачте, російські пропагандистські канали американська влада вимагає зареєструвати як іноземних агентів. Тому, вважає Симоньян, свободу слова нині сплюндровано бездуховною Америкою.

От же ж кляті піндоси! Іздіваюцца над свободою слова! Про те, що на Росії «іностраннимі агентамі» поробили, мабуть, усіх з 14 відсотків притомних, про це скромно змовчимо. Це «високодуховная» захищає себе від тлєтворного вліянія, на що має повне право. А американці яке право мають? Ніякого, стверджує російська пропаганда. Бо і «Спутнік», і «Раша тудей»- не якісь там гебельсівські пропагандони, а просто вони доносять своє, альтернативне, бачення подій у світі.

Думаю, що в пеклі, сидячи на сковороді, Гебельс слухає кісєльових- сімоньян- дугіних- лаврових зі співчутливою та розуміючою усмішкою. Тому, що бачить: його ідеї щодо пропаганди та промивання мізків впали на чудовий грунт «русского міра» та дали чудові пагони.

Не надто, внаслідок санкцій, багата на валюту гітлерівська Германія витрачала скажену купу доларів, фунтів та іншої валюти на свою пропаганду. На пересмикування фактів, на створення того самого «альтернативного бачення», яким зараз хизується російська пропаганда.

Бідний Йозеф! Не було у Германії покладів газу та нафти, не могли гітлерівці гуртом скуповувати західних політиків, а ідеї антисемітизму та бажання реваншу співчуття в західному світі не знаходили. Симоньян та компанії в цьому сенсі підфартило більше.

Уроки Гебельса, та й свої, доморощені, сталінські- теперішні російські пропагандони вивчили на п'ять. І з підміною реальності, пересмикуванням фактів та тенденційними висновками у них усе добре. А для основної маси піплу піде й відверта хрінь на кшталт «розіп'ятих мальчіков». Головне- витримати баланс між «нас окружилі врагі» та «ми сільни как нікогда». Та навіть це вже стає необов'язковим: народєц до того звик до медійної «високодуховної» шизофренії, що заразився сам, і то вже дуже давно.

Те, що зараз існує в російському медіапросторі (і намагається відкусити гарну частину медіапростору світового), вже давно описане Орвелом та висміяне Войновичем. Свої, не для ширвжитку, гасла: «Свобода- це невільництво; мир- це війна; незнання- сила»,- діють на слабкі мізки, як і завжди. Головне- не визнавати брехню брехнею. Хай вона буде «нашим альтернатівним відєнієм».

Дуже зручно! Якщо брехня- це «альтернатівноє відєніє правди», тоді давайте йти далі: педофіла назвемо нормальним, тільки трохи з альтернативною сексуальністю. Вбивцю- нормальним, тільки з альтернативною мораллю. А злодій, він теж цілком нормальний. Просто у нього якось розвинулося альтернативне почуття власності. І давайте поширювати такі «альтернативні» ідеї! Давайте сприймати їх, як такі, що мають право на життя. А пропаганду назвімо інформуванням. І проведемо чіткий кордон: те, що кажемо ми, має право на існування. Та то й більше: тільки наш, альтернативний, погляд, має право на розповсюдження усім світом. Бо закони для нас- не закони.

Бо навіть на Росії, якщо почитати їхнє законодавство, усі оті жирики-дугіни-мільчакови-гіркіни повинні сидіти. Довго сидіти. Але до чого тут законодавство? Що можуть якісь закони супроти російського суспільного життя? Хто ж посміє зачепити своїх патріотів, дарма, що вони вбивці? А як і не вбивають особисто, то пояснюють іншим, як та де це робити «во імя русского міра».

Та «У расєйскіх- собствєнная гордость, на гєйропу смотрім свисока» (пробач, Маяковський!). Тому те, що дозволено їм, вони ніколи не дозволять більше нікому. Бо тільки у них, наприклад, хамство дипломата сприймається як «Вот наш їм врєзал!». Тільки у них президент країни може просторікувати про «половиє органи бабушек і дєдушек», попавши, до речі, зі своїми прогнозами пальцем в небо. Тільки вони можуть, повторюся, піддрочувати своїх, в не надто тверезому стані зроблених посполитих, водночас «нас окружилі!»- та «ми всєх сільнєє». Ну й «в ядєрную пиль», куди ж без неї.

Бо свобода по-расєйські- це прилізти туди, куди не звали, напитися, висратися та влаштувати мордобій. А потім, розмазуючи кров та шмарклі по рилу, не спотвореному інтелектом, ридати: «За что нас нє любят?» Це намагання видати війну за примарний внутрішній конфлікт. Це бажання мати монополію на пропаганду, це користування демократичними інституціями в різних країнах, щоб сіяти там розбрат та розкидати отруйні зерна «русского міра». Це розповсюдження брехні, що тільки декоративно прикривається нібито правдою.

Дехто на Заході починає розуміти усю небезпеку расєйського способу життя для людської цивілізації. І тоді, пройшовши стадію глибокої занепокоєності, діє у відповідь. А пані Симоньян та іже з нею, це дуже не подобається. Воно, звісно, сказано: «Якою мірою міряєте, такою буде відміряно вам», але, як вважають кращі, еталонні представники імперії, ці слова- не про них. Бо у них свій тютюново-горілчаний ієрарх, з лампасами на рясі, у якого персональний «боженька», сидить в кишені, поряд із пістолетом та військовим квитком.