Ісавові не пощастило, тому що йому дуже хотілося їсти. А молодший брат Яків саме наварив сочевичної юшки.
Ісав був спадкоємцем батьківського майна, а Яковові нічого не світило, бо за звичаєм майно успадковував старший син. Але...
«Навіщо мені первородство, якщо я помираю з голоду?»- скаржися Ісав, наминаючи юшку, зварену молодшим (тепер вже офіційно старшим) братом.
«Ото буде садиба твоя без ситості землі, і без роси небесної згори. І зо свого меча будеш жити, і будеш служити ти брату своєму»,- сказав якось Ісавові батько Ісаак.
Цю біблійну історію, тільки в сучасних реаліях, я бачу сьогодні, бачу знову і знову. Різниця лише в тому, що дехто «братом», до того ж, «старшим», зве не родича, не близнюка, а якесь велике чорті-що.
Їду в маршрутці, хлопчина позаду розповідає знайомій про дива, що він бачив у Москві, працюючи там будівельником:
— Та пофіг їм санкції! Дєнєг там повно, а що треба, вони в Китаї куплять! І всьо там нормально!
Ось такі «трудівники» завжди схвалюють ідею про «народи поссорілі, чтоб лєгчє било вєрхушкє воровать». Саме до них «русскіє хорошо относятся». А чому б ні? Їдеш працювати на них. Зауваж, не гроші заробляти, а саме працювати на того, хто вперто, прибріхуючи та маніпулюючи, зве себе «старшим братом», а тебе, відповідно, молодшим. І лізе з війною до твоєї країни: не забув? І, звісно, ніхто не заплатить більше, ніж заробив. Чи не так?
О, а хто тут розводиться про мишебратьєв? Про «адіннарод»? Та це ж співак, у якого більше половини заробітків саме на Расєюшці. Звісно, зараз їздити підспівувати на Расєюшці не комільфо, але ж хочеться! «Навіщо мені отой патріотизм, як я втрачаю гроші!»- засумував би Ісав, якби був сучасним українським співаком. І, звісно, спілкуватися треба виключно на язикє. Хоча можна й на рідній мові: головне- любити «братьєв».
Що там казати про пересічних посполитих, якщо навіть сам найвеличніший в історії Президент каже: «Главноє- пєрєстать стрєлять». І далі: «Как я устал от войни! Как ми всє усталі! Как вєсь мір устал от нас!»- розводиться той, хто отримав чотири повістки та й їх викинув.
Сказати б, що таких ісавів у нас абсолютна меншість, так ні. Досить багато хто у нас «втомився» без радіоефіру, вщент забитого расєйською попсою, без книжкових магазинів, в яких на одну українську книжку- двадцять книжок експортованих та, звісно, на язикє. Без телебачення з дурними як сто пудів диму, але веселими програмами з Расєюшкі. Без «блатнячка», що так ізящно зветься зараз «шансоном».
Нам не хочеться думати, що таки ж, гадство, буття визначає свідомість і саме ресурси, гроші, визначають, що та на якій мові ми отримуватимемо через теле- та радіомовлення та інтернет. Навіщо думати, якщо мені зручніше на язикє! А про те, що своя, власна мова зникне. Щезне. Вимре, як вимирає саме зараз білоруська мова, думати не хочеться.
А вимре мова- зникне маркер нації. Далі вже зовсім просто та безболісно можна навіяти що завгодно: про мишебратство, а там- і про «старшего брата», що піклується про тебе, дурненького. Тому він, наш старшенький, зкуповує наші землі, наші підприємства цілком природно, тому що він вже з'їв нашу культуру.
Таке майже відбулось. Якимось дивом цей руйнівний процес вдалося зупинити, хоч і тимчасово. А зараз настало свято у тих, хто «усталі», бо саме їхні представники зараз при владі. Ба навіть більше: їхній бізнес- на язикє, тому «нічєго лішнєго: только бізнес». І дурість разом з цинізмом, обійнявшись, готові руйнувати країну. Називаючи руйнацію модернізацією.
Ви чуєте? Ви бачите? Відчуваєте? Це великий та багатий (принаймні, багатший за нас) чортзна хто, варить юшечку з сочевиці. Багато варить, на усіх нас вистачить. Тільки визнайте оте чортзнахто своїм старшим братом та слухайтеся його надалі, а він вас погодує. Він готовий годувати, прив'язуючи до себе. Годувати юшкою, п'ючи кров. Згадайте біблійну притчу про Ісава, що продав своє первородство. І пам'ятайте, що батько, крім багатьох гірких та жорстоких слів, сказав своєму не надто розумному синові: «Та однако, коли постараєшся, то зламаєш ярмо його з шиї своєї». Саме ці слова повинні надихати, саме їх треба пам'ятати усім нам та ними керуватись.
Але юшечка з сочевиці така гарна, так пахтить, а ми такі втомлені та голодні...
Ням!
