Колись довелося (чисто випадково, чесне благородне!) послухати якусь попсову хрінь, з дуже смішним, як на мене, приспівом. Щось на кшталт:
«Коламбія Пікчєрз нє прєдставляєт,
Как бєз тєбя мойо сєрдце (страдаєт, ригаєт, шатаєт, кончаєт- нужноє подчєркнуть)».
А я не пам'ятаю, що підкреслювати.
Так слухав я, як звучить ротом мальчік чи дєвочка (вже забув), та й думав собі: «Ой як багато каші тобі треба з'їсти, щоб в „Коламбія Пікчєрз“ бодай хтось бодай щось про тебе почув, нещастячко ти сімейне».
Час від часу з'являється з нізвідки якесь чергове щось, яке страждає на манію величі. То Еллочка Людожерка накинеться на Вандербільдиху... пробачте, Лєнка Найвеличнішого Янєлоха повчить Меланію Трамп, як треба стильно вдягатись. То Лисий, в світшоті з "pohuy" на шиї вже не Лисий, а політик. Ну, таке вже бачили: за Януковича ще й не таке бидло політиками ставало. Хоча базарні торгаші, водії, охоронники та звьозди мережевого маркетингу, онде, теж народові служать, пройшовши Тернопільський університет, та таки навчившись трохи читати. І навіть страждають від нестачі коштів, отримуючи жебрацькі 30000-40000 гривень.
Ім'я їм легіон. І усі вони вважають, що як не «Коламбія Пікчерз», так вже Білий Дім зобов'язаний знати їх в обличчя. Незважаючи на плутання Австрії з Австралією, Швеції зі Швейцарією, Божого дарунку з яєшнею, а ТП- з розкішницею.
Але усі вони- десь поблизу пупа Землі, а якраз, чомусь, не в сраці.
А лише вилізли вони з невідомості, так відразу страшними професіоналами стають. Отож, страшними: як Мендель. До речі, в сучасній мові з'являється дієслово «менделяти»: базікати дурню з зарозумілим виглядом. Ну то таке: колись була парочка- кривий та Одарочка, а тепер- Мендель та Бубочка. Одне одного варті. Чи як казала моя мама, обоє рябоє.
І тільки дозволь комусь із них відкрити рота! Радий не будеш.
Ті, хто кидають власних дітей на няньок та бабусь, усе знають про виховання дітей, та яке важливе особисте спілкування мами з дитиною. Хто регулярно одружуються, можуть довго розводитися про непорушність сімейних цінностей. Злодії, що крадуть не тисячі, а мільярди, повчають нас, як треба чесно жити. Апологети «какойразніци» та «іскусство (спорт, бізнес) внє політікі» невгамовно розповідають про свій патріотизм.
До речі, про патріотів. Кіра Рудик вважає, що Порошенко для «Голосу» є більшим ворогов, чим Зеленський. Тут народ лається. А що не так? Лицемі... лицедій лицедієві, або конкурент, або друг. Конкуренції нема: специфічним мистецтвом гри на роялі Вакарчук не володіє. А усе інше- фігня. На одному корпоративі можна врізати: той заграє та заспіває, а цей повигинається та помекає. А «дякую, дуже дякую» можна врєзати й дуетом.
А чим відзначилася на ниві політики Кіра Рудик? Крім того, що стала лідеркою «Голосу», коли з політики вчергове утік Слава Вакарчук? Ось до того моменту: чим відзначилася? Нічим, лише тим, що опинилась в потрібний час у потрібному місці- й усе по тому. А бач- політик! Внєзапно.
Звісно, це не наша національна хвороба: до нестями вірити якомусь Пилипу з конопель, чи Машці з мильного заводу лише тому, що вони з'явилися нізвідки (новиє ліца, чо!), та вимовляють ротом гарні, хоч і не надто зрозумілі речі. Тобто, зрозумілі, але на перший погляд. Вірили месійкам багато хто: онде у Венесуелі, країні, багатій на ресурси та з бідним населенням є свій Мадуро, який так намадурив свій нарід, що годують зараз оту Венесуелу сусіди. Але наш мадурик- наймадуріший у світі. І офіса замість адміністрації має, що, без сумніву, покращить наше життя в цілому. Колись. Можливо. Хоча не точно. А офіс простих рішень- взагалі цяця, якої ніде, крім нас нема. Бо прості рішення- це щось, як відповідь Шарикова на запитання: а з ким він не згоден, з Марксом, чи з Каутським? Сподіваюсь, коли до офісу простих рішень додадуться офіси найпростіших та примітивних рішень, ми заживемо. Як в щасливій Венесуелі. Бо там дефолт, а нам кажуть, що це добре. А ми віримо, бо втомились. Від усього, а головне- втомились думати, а телевізор від нас думати не вимагає. Тому- ур-ря телевізорові.
«Коламбія Пікчєрз нє прєдставляєт», як ми повелися на звичайнісіньке лайно, яке навіть не надто маскувалося під канхвєтку. Просто нарід, надивившись телевізору, не перевірив виробника (а Г+Г- ще той виробник!), не подивився на дату виготовлення, не помацав хоча б пальцем, не принюхався, а з радісним: «Гірше не буде»!- проковтнув. І ми усі за рік з гаком надивилися море відосиків, пораділи двадцять разів за Бубочку, який так гарно відпочиває з дивною регулярністю. А тепер у нього є ще й морпіхівський берет. Подарували, чи нагородили. Чи прогнулися. Уявляєте, свого часу, як втече у відставку, десь на корпоративчику, наш Найвеличніший Вава: в береті, без штанів, за роялем... Тьху. Це вже я серйозно. Єдине, що ще на сьогодні наче не засрали, чому довіряємо , що шануємо- це армія. Наша захисниця, якій Вава перекрив кисень, закривши програми озброєнь, харчування, не даючи боронитися... І змусити Армію подарувати берета ницому засранцеві... Краще змовчу.
Новие ліца старих рил радують? Нє? Вже не хочеться ніщо, яке впало з неба? А, зрозумів: хочеться професіоналів. Ну, такі є. Вибери- і далі думати не треба, це як при Зєлі, тільки професіонали. Хазяйствєннікі. І за мову не задовбуватимуть, і «кроликів» покажуть, і Лепса. А чо: у нас же пам'ять така- рибка гуппі з нас ірже, що коняка та вважає за маразматиків. Нам здається, що усі оті «крєпкіє» так в костюмах від Бріоні й народилися. А про бейсбольні битки та штани «Абібас» вже забули. І паяльник зараз за прямим призначенням використовується, а не так, як свого часу колеги Овоча, теперішні ОПЗЖисти: для ректального криптоаналізу. Вони усе швидко налагодять. І може, навіть похавати щось дадуть. І під Расєю покладуть, бо вони «за жизнь», а де ще, як не на Расєюшкє, або під нею, може жити Чорнорота Ганя, або Новінський? Бойко? Періодично припадочний Рабинович, чи постійно припадочний Ківа?
Треба думати. Спочатку буде боляче та незвично. Бо ще в книзі Еклезіаста говориться, що знання збільшують скорботу. Та що поробиш: або ти знаєш- і ти людина, або не знаєш- і тебе заганяють у стійло, розповідаючи, що це саме ти вибрав собі таку стабільність. І так гарно, що думають за тебе. А що приготують для себе на Різдво чи на Паску (або на Пєрвоє мая чи 7 Ноября), оті, хто тебе бавить такими чудовими програмами телебачення та розповідями про невпинне покращення твого життя- це тебе не обходить.
Бо вівці завжди вважають, що їхні найкращі друзі- чабан та його вівчарка.
