(уривок з новели «Контргамбіт Головатого», фіналіста конкурсу морської прози «Мателот» 2022 року)
Немає опису світлини.
7 листопада 1788 року сонце-сонько зійшло пізно, чверть на восьму, і відразу розігнало невеликі хмари. Козаки вже чекали на нього в двадцяти дубах з куршеями, найменших серед дубів флотилії, але найдорожчих, бо мали додатковий пояс обшивки для 24-фунтової гармати, найпотужнішої серед усіх, встановлених на запорозьких човнах. Тільки такі гармати мали шанси поборотися з кріпосними стінами Березані.

Головатий не став довго розпатякувати, гукнув лише: «Не всеремося, батьки запорожці!» Під гучний регіт вітрила човнів одразу зловили попутний свіжий вітер, дуби швидко ринулися до острова, який зі своїми крутими берегами сам по собі був неприступною фортецею. Подейкували навіть, що ще за часів Святого Володимира острів цей називали Буяном і на ньому відбувалася морська торгівля.

Човен Головатого летів першим над жвавими, наче зробленими з чистого смарагду хвилями, вказуючи напрямок до невеличкого спуску на острові, єдиного місця, де можна було висадитися на Березань. Але там на козаків чекала батарея турецьких гармат.

Турки побачили козаків трохи запізно та розпочали стріляти. Хоч вранішнє низьке сонце сліпило турецьких гармашів, але ядра плюхались все ближче до човнів, піднімаючи неймовірно красиві в ранковому сонячному світлі міріади бризок вище за щогли дубів. Запорожці не відповідали вогнем — не було ніякого сенсу з такої відстані, але дякувати Богові, що й туркам вдалося лише двічі поцілити поруч із дубами. Трьох козаків викинуло водою за борт, їх не встигли врятувати в крижаному морі.

За півгодини човен Головатого вже вискочив на пісок за кілька сажнів від берега, за ним не забарилися товариші. Дуби зробили потужний залп із двадцяти куршеїв по батареї, і поки турки приходили до тями, усі козаки, за винятком гармашів, увірвалися до ворожого розташування. Більшість турків, не довго думаючи, чкурнули вгору, до кріпосних стін.

Далі у своїх спогадах Головатий зрозумів, що вселився в тіло якогось молодого турка з тієї батареї й бачить минулі події його очима. Перше, що відчув, то це всеосяжний жах, якого ніколи доти не знав у своєму житті. Вирячені очі турка бачили швидко наближаючийся натовп скажених козаків у різних пістрявих одежах і з різними тілами, завширшки за тисячолітній ліванський кедр і тонше станів наложниць капудан-паші.
Набагато вищих за молодого турка і набагато нижчих, але з однаково лютими пекельно-вусатими обличчями й оселедцями-гадюками, закрученими за лівим вухом, а також із видовженими, вигнутими наприкінці начебто руками, які закінчувалися смертельним блиском заліза.

У перших рядах біг і сам Головатий, але молодший на десять років. Отаман, немов свій, відчув шлунок турка, що миттєво, всупереч волі свого хазяїна, випорожнився, а за мент Головатий почув тріск сухожиль на ногах переляканого турка і подумав, що ще ніколи за все довге козацьке життя не відав такої прудкості бігу, тим паче вгору…

До дванадцятої години все було закінчено. Від першого штурму кріпосної стіни туркам вдалося відбитися, козаки повернулися до батареї, розвернули гармати і почали, разом з дубами, обстрілювати фортецю. Для гармат фортеці спуск був майже в мертвій зоні, тому козаків турбували лише постріли з рушниць.

Де Рібас, ще коли побачив, як козаки висадилися на Березань, переконався, що штурм буде успішний, і швидко вивів свої скампавеї в море, хоч і примудрився посадити дві на мілину. Коли до гармат козаків приєдналися гармати де Рібаса, турки викинули білий прапор.

«Схоже на вчорашній швидкий мат де Рібасу», — подумав в ту хвилину Головатий. Серед трофеїв був двобунчужний паша, чотириста солдатів, трохи більше двадцяти гармат, одинадцять прапорів і до біса провіанту. У морі і при штурмі загинуло три десятки козаків, турків порубали під сотню. Така на позір легка перемога, до того ж прямо на очах захисників Очакова, справила на турків гнітюче враження. І через кілька тижнів поганої погоди, одного ясного дня Очаків був узятий штурмом і з суші, і з моря.